Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Чичиков начал как-то очень отдаленно, коснулся вообще всего русского государства и отозвался с большою похвалою об его пространстве, сказал, что даже самая древняя римская монархия не была так велика, и иностранцы справедливо удивляются… Собакевич всё слушал, наклонивши голову. И что по существующим положениям этого государства, в славе которому нет равного, ревизские души, окончившие жизненное поприще, числятся, однако ж, до подачи новой ревизской сказки наравне с живыми, чтоб таким образом не обременить присутственные места множеством мелочных и бесполезных справок и не увеличить сложность, и без того уже весьма сложного, государственного механизма… Собакевич все слушал, наклонивши голову (ПСС 6, 100).
Хоча Собакевича й не треба вмовляти продати свої мертві душі, у фрагменті показано, як націоналістична риторика може бути використана для мерзенних цілей, для засліплення людей. Поняття безкрайності Росії (ввійшло до активного обігу близько 1842 року), її безпрецедентної імперської величі й уявного захоплення іноземців не є у випадку Гоголя причиною для національної гордості. Він відкидає її, перетворюючи на арсенал трюків у руках негідників.
Втім, цей фрагмент також криє в собі підозру, що чічіковська тактика імітує авторську — так само, як хвастощі Хлєстакова своїм знайомством із Пушкіним перегукуються з гоголівськими. Зрештою, в історичних нарисах з «Арабесок» Гоголь сам відзначив спільні риси безкрайності та вищості Російської імперії з Римською імперією. Чи не є гоголівський російський націоналізм, як і націоналізм Чічікова, також вдаванням, трюком і вивертом? Чи не перебувають читачі «Мертвих душ» у становищі Собакевича? Чи автор-оповідач не вводить їх в оману, годуючи ліричними націоналістичними відступами, але у процесі змушує прийняти принизливий образ Росії? Одне слово, чи не є піднесений тон просто заспокійливим обрамленням набагато грубішої справи?
Для того, щоб підійти до цих питань, дозволю собі звернутися до трьох ліричних відступів у «Мертвих душах», які прославляють російське слово, російську пісню і Росію як тройку — традиційний екіпаж, запряжений трьома кіньми. Всі ці відступи разом являють собою ідеалізованого двійника всіх приземлених і конкретних деталей російського життя, які я досі аналізувала. Отже, цей дуалізм нагадує амбівалентне ставлення Гоголя до Росії у цьому епіграфі, яку він вважав гадкой у світлі свого реального досвіду та прекрасной у контексті ідей, що їх він витворив у своїй душі. Судження про те, якою мірою ці відступи врівноважують або, можливо, навіть долають переважно відразливу або комічну конкретику, може цілком залежати від самого читача. Покоління росіян, вихованих в атмосфері офіційної народності, спочатку царській, а згодом совєтській, вважали, що ці три фрагменти компенсують негативні образи Росії. Західні читачі Гоголя, читаючи його без рожевих окулярів російського націоналізму, були меншою мірою впевнені в цьому. Однак перед розміщенням цих двох модальностей роману на інтерпретаційних терезах, спочатку слід визнати той факт, що ліричні пеани Росії є самі по собі глибоко неоднозначними. Роман, завжди перебуваючи на межі пародії, також дестабілізує ці кілька моментів націоналістичного піднесення.
На початку V глави автор-оповідач оголошує: Выражается сильно российский народ! (ПСС 6, 108). Росіянин миттєво знаходить потрібне слово: А уж куды бывает метко всё то, что вышло из глубины Руси, где нет ни немецких, ни чухонских, ни всяких иных племен, а всё сам-самородок, живой и бойкой русской ум, что не лезет за словом в карман, не высиживает его, как наседка цыплят, а влепливает сразу, как пашпорт на вечную носку… (ПСС 6, 109). Ці веселощі з приводу таланту росіян до слововираження продовжує відступ про російське слово:
Сердцеведением и мудрым познаньем жизни отзовется слово британца; легким щеголем блеснет и разлетится недолговечное слово француза; затейливо придумает свое, не всякому доступное умнохудощавое слово немец; но нет слова, которое было бы так замашисто, бойко, так вырвалось бы из-под самого сердца, так бы кипело и животрепетало, как метко сказанное русское слово (ПСС 6, 109).
Хоча порівняння з іншими країнами загалом не лестять Росії в «Мертвих душах», у випадку з російським словом вони становлять виняток. Список порівнянь з іншими «національними словами» у фрагменті показує вищість російського: найдушевнішого, енергетичного та животрепетного. У фрагменті англійська мудрість у справах серця, французька легкість і німецька інтелектуальна точність відносяться до менш вражаючих якостей. Вищість російського слова означає перевагу російського народу.