Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Архітекторів і любителів старожитностей вабили ці дивні пережитки забутих століть, але сільський люд їх ненавидів. Вони ненавиділи замок ще сотні років тому, коли там жили мої предки, вони ненавиділи його і зараз, занедбаний і порослий мохом. Я ще й дня не пробув у Анчестері, а вже знав, що походжу з проклятого дому. А цього тижня робітники підірвали Ексгемський пріорат і зараз саме рівняли із землею залишки його фундаменту. Мені завжди були відомі скупі факти про мою родину, як і те, що мій перший американський предок прибув до Америки під гнітом дивних обставин. Втім, я зовсім не знав подробиць, бо серед Делапорів завжди існувала традиція мовчати про минуле. На відміну від наших сусідів-плантаторів, ми рідко вихвалялися предками-хрестоносцями чи іншими героями середньовіччя і ренесансу; про минуле родини взагалі не було жодних даних, окрім записів, що містилися у запечатаному конверті, який до Громадянської війни переходив від батька до старшого сина з вказівкою відкрити його після смерті попередника. Всі почесті, які нам належали, ми здобули уже в еміграції — славу гордого і шанованого, хоча й трохи відлюдькуватого і нетовариського роду з Вірджинії.

Під час війни наше становище похитнулося і все життя пішло шкереберть, коли згорів Карфакс[76], наш дім на берегах річки Джеймс. Мій дід, тоді уже старезний, загинув у тому вогняному пеклі, а з ним і конверт, який пов’язував нас із нашим минулим. Я й досі пам’ятаю цю пожежу так само чітко, як бачив її, коли мені було сім років: з усіма криками солдат Федерації, вересками жінок, із завиваннями і молитвами негрів. Мій батько був в армії, обороняв Річмонд, і після багатьох формальностей нам із мамою дозволили перетнути лінію фронту, щоб приєднатися до нього.

Після закінчення війни ми всі переїхали на Північ, на батьківщину моєї матері, де я і виріс, до зрілого віку ставши надзвичайно заможним і запеклим янкі. Ані я, ані мій батько так ніколи і не дізналися, що було у нашому спадковому конверті, тож коли я поринув у рутину ділового життя Массачусетса, то втратив будь-який смак до таємниць, які, очевидно, ховалися десь глибоко у корінні мого генеалогічного дерева. Якби ж то я підозрював, у чому вони полягали, то радо б віддав Ексгемський пріорат на поталу плісняві, кажанам і павукам!