Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Ці перекази і балади, сповнені грубих забобонів, викликали у мене сильну огиду. Особливо мене дратували їхня живучість і така тривала ненависть до мого батьківського роду; хоча закиди щодо жахливих звичок неприємно нагадали один відомий мені скандал з моїм близьким родичем — кузеном, молодим Рендольфом Делапором із Карфакса, який після повернення з Мексиканської війни оселився серед негрів і став жерцем вуду.

Значно менше мене турбували якісь дивні історії про стогони і завивання у відкритій усім вітрам долині під вапняковою скелею; про замогильний сморід після весняних дощів; про якусь бліду штуку, на яку однієї ночі у чистому полі наступив кінь сера Джона Клейвза; про слугу, який збожеволів від побаченого у пріораті при світлі дня. Ці історії здавалися мені просто моторошними баєчками, і водночас я ставився до них цілком скептично. Важче було ігнорувати згадки про зниклих селян, хоча у середньовічному повсякденні такі події і не були чимось надзвичайним. Надмірна цікавість призводила до смерті, і довкола Ексгемського пріорату на стінах тепер зруйнованих бастіонів не одна відтята голова виставлялася на загальний огляд.

Кілька історій були надзвичайно яскравими, настільки, що я пошкодував, що замолоду не вивчав порівняльної міфології. Існувало, наприклад, повір’я про легіони перетинчастокрилих демонів, які щовечора навідували відьомські шабаші у пріораті — нібито у садах замку саме для них вирощували величезні врожаї кормових овочів. Але найнеймовірнішою з усіх була драматична оповідь про щурів — про орди паразитів, які висипали із замку через три місяці після трагедії, яка і спричинила його спустошення: брудна, огидна, жадібна армія змітала все на своєму шляху, знищуючи птицю, котів, собак, свиней, овець і навіть безпомічних людей, перш ніж їх шал вдалося стримати. Про цю незабутню навалу існував цілий і цілком окремий цикл легенд, бо щури розсіялися серед сільських хат і принесли із собою прокляття і жах.

З таким багажем знань я зі старечою впертістю взявся до відбудови маєтку моїх предків. У жодному разі не варто думати, що ці історії сформували психологічну атмосферу довкола мене. До того ж мене постійно підбадьорював і заохочував капітан Норріс, а також допомагали любителі старовини з мого оточення. Через два роки після початку робіт, коли відновлення замку було завершене, я оглядав просторі покої, обшиті дерев’яними панелями стіни, склепінчасті стелі, стрілчасті вікна і широкі сходи з гордістю, яка цілком компенсувала чималу вартість реставрації.