Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1
- Автор: Лавкрафт Говард Филлипс
- Год: 2002
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-69-7
- Переводчик: Остап Українець
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1». Краткое содержание книги:
Я ще деякий час отак повз, аж доки майже повністю посадив батарейку ліхтарика, коли це прохід раптово і різко пішов угору, значно сповільнивши мій рух. Але щойно я підвів погляд, як неочікувано побачив удалині два демонічні відблиски від світла мого ліхтаря; два відображення, які, пробуджуючи божевільні напівстерті спогади, сяяли згубним і до болю знайомим сяйвом. Я мимохіть зупинився, але не здогадався відступити. Очі наближалися, однак крім них я міг розгледіти лише пазуристу лапу. Але що то була за лапа! Тоді далеко вгорі я почув відгомін знайомого гуркоту. То був шалений грім над горою, гнів якого зріс до істеричної люті. Мабуть, я досить далеко проповз угору, якщо поверхня опинилася настільки близько. А поки гуркотів цей приглушений грім, очі дивилися на мене з незрозумілою злостивістю.
Дякувати Богові, я тоді не знав, що це було, інакше б я помер. Мене врятував той самий грім, що прикликав цю тварюку, бо після страхітливого затишшя спалахнули невидимі мені небеса і вдарила одна із тих частих гірських блискавиць, сліди яких я нерідко помічав після гроз на схилі пагорба — розверзнута земля та різноманітні вирви. Із неймовірною люттю вона пробилась крізь шари ґрунту над тією проклятою ямою, осліпивши і оглушивши мене, але не увігнавши у стан цілковитого заціпеніння. Я безпорадно звивався і борсався посеред ґрунту, що осипався, аж доки дощ над головою не привів мене до тями і я не побачив, що видерся на поверхню у знайомому місці — на галявині південно-західного схилу гори. Безперервні спалахи блискавок освітлювали поорану землю і залишки дивного невисокого насипу, який тягнувся вниз із порослого лісом крутосхилу, але в цьому хаосі годі було знайти те місце, в якому я виліз із погибельних катакомб. У моїй голові панував такий самий хаос, як і довкола, тож коли далека червона заграва десь на півдні осяяла краєвид, я навряд чи усвідомлював увесь той жах, крізь який мені довелося пройти.
Але коли через два дні скватери оповіли мені про значення тієї червоної заграви, я перелякався навіть дужче, ніж у підземному лазі, коли зіткнувся із пазуристою лапою і очима, — причиною приголомшливого жаху стали неймовірні припущення. За двадцять миль звідти разом із тією блискавкою, яка вивела мене знову на землю, хутір затопила нова хвиля жаху — якась невідома істота з дерева, що росло поблизу, стрибнула на вутлий дах хижі. Вона вже встигла накоїти там лиха, але скватери похапцем підпалили хижку, перш ніж та істота змогла втекти. Це сталося тієї самої миті, коли земля проковтнула ту істоту з її лапою і очима.
Навряд чи може бути сповна розуму той, хто, знаючи те, що я знав про страхіття Буремної Гори, вирушив би сам-один на пошуки зачаєного там жаху. Те, що принаймні дві еманації жаху були знищені, давало слабеньку гарантію розумової і фізичної безпеки у цьому Ахероні [73]різноманітної диявольщини; а все ж, що страхітливішими були події і відкриття, то завзятішими ставали мої пошуки. Коли через два дні після моєї жахливої подорожі підземеллям, де я бачив очі і лапу тієї потвори, я дізнався, що тієї самої миті, коли її очі загрозливо поблискували переді мною, вона лиховісно з’явилася за двадцять миль звідти, я відчув найбільший у своєму житті напад страху. Але цей страх був настільки переплетений зі здивуванням від неймовірності всього, що сталося, що він був майже приємним. Іноді на порозі нічного жахіття, коли незримі сили несуть тебе над дахами дивних мертвих міст до оскалених проваль Нюкс[74], це справжнє полегшення, навіть насолода — несамовито закричавши, самохіть кинутись у страхітливі чорториї сну-фатуму, хай би яка бездонна прірва там зяяла. Отак подіяли на мене і жахи Буремної Гори; відкриття того, що в цьому місці засіли два чудовиська, пробудило в мені божевільне прагнення вгризтися в землю проклятої місцини і голіруч відкопати смерть, що зачаїлась в отруйному ґрунті.
Як тільки випала можливість, я навідав могилу Яна Мартенза і знову марно копав там, де вже колись це робив. Потужний обвал ґрунту засипав усі сліди підземного лазу, а дощ змив стільки землі у яму, що я вже й не міг сказати, наскільки глибоко прокопав кілька днів тому. Крім цього, я також здійснив доволі важку подорож на віддалений хутір, на якому спалили те смертоносне створіння, і отримав невеличку винагороду за свій клопіт. На попелищі тієї фатальної халупи я знайшов кілька кісток, але, очевидно, жодна з них не належала чудовиську. Скватери запевнили, що тієї ночі потворі дісталася лише одна жертва, але я не довіряв їхнім словам, оскільки крім цілого людського черепа я знайшов там іще один фрагмент кістки, яка свого часу теж, мабуть, була частиною людського черепа. Хоча багато хто бачив стрімкий стрибок чудовиська, ніхто не міг достеменно сказати, як виглядало те створіння; всі називали його просто дияволом. Обстеживши велике дерево, на якому воно чаїлося, я не знайшов жодних характерних відмітин. Я намагався знайти його сліди у чорному лісі, але цього разу не зміг витримати ані вигляду неприродно великих стовбурів, ані їх товстих змієподібних коренів, які хворобливо звивалися, перш ніж пірнути під землю.
73
У грецькій міфології — одна із приток Стіксу.
74
Тут доволі важко визначити точне значення слова, яке вживає Лавкрафт — невідомо, йдеться про місто Ніс, яке фігурує у деяких інших його текстах, чи Ніса як персонажа скандинавської міфології. Деякі перекладачі вважають, що у цьому фрагменті мимодрук спотворив оригінальне слово Нюкс — Nyx, ім’я давньогрецької богині ночі. З огляду на контекст і загальне тяжіння Лавкрафта до античної міфології це припущення виглядає цілком логічним, і саме з огляду на це трактування було здійснено переклад фрагмента.