Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 1

Ніґер снував підлогою попід тією частиною стіни, роздираючи зірваний гобелен і час від часу намагаючись просунути лапу поміж стіною і дубовою підлогою. Він нічого не знайшов і через деякий час стомлено повернувся на своє місце біля моїх ніг. Я не підводився, але тієї ночі більше не спав.

Вранці я опитав усіх слуг, однак ніхто з них не помітив нічого незвичного, хіба що кухарці пригадалася дивна поведінка кота, який спочивав на підвіконні. Посеред ночі кіт раптом завив, збудивши кухарку, і та встигла побачити, як кіт стрімголов вибігає у відчинені двері і мчить сходами униз. Я продрімав до пообіддя, а тоді знову поїхав до капітана Норріса, якого надзвичайно зацікавило те, що я йому розповів. Дивні випадки — незначні, але цікаві — збудили в ньому спогади про низку місцевих зловісних історій. Ми були щиро вражені появою щурів, тож Норріс позичив мені паризьку зелень[81] і кілька пасток, які після мого повернення ми зі слугами розклали у стратегічно важливих місцях.

Я ліг рано, бо був дуже сонним, але мене тривожили нічні жахіття. Мені снилося, що я дивлюся з неймовірної висоти вниз у напівосвітлений ґрот, по коліна залитий нечистотами, де білобородий демон-свинопас зі своїм костуром пас отару якихось вкритих лишаєм немічних істот, сам вигляд яких сповнював мене невимовною огидою. Тоді свинопас зупинився і, відірвавшись від свого заняття, кивнув комусь головою, і у смердючу безодню заструменіла велетенська зграя щурів, щоб пожерти і гидких істот, і їхнього пастуха.

Із цього жахливого сну мене раптово пробудив рух Ніґера, який за звичкою спав біля моїх ніг. Цього разу я вже знав, чому у нього настовбурчена шерсть, чому він шипить і що за страх змусив його вп’ясти пазурі у мою щиколотку, не усвідомлюючи, що завдає мені болю: з кожного боку кімнати стіни були сповнені гидотними звуками хижої метушні величезних голодних щурів. Зоря вже зійшла з неба, тож не було видно, що діється за гобеленами — ту частину, яка обірвалася, вже замінили, — але я не настільки злякався, аби не ввімкнути світла.

Коли загорілися лампи, я побачив, що всі гобелени жахливо тремтять, і їхнє майстерне плетиво утворює неповторний танок смерті. Рух майже відразу ж припинився, шум також стих. Підвівшись, я ткнув у гобелен довгою ручкою грілки, яка лежала поруч, і відхилив одне полотнище, аби поглянути за нього. Там не було нічого, крім тинькованої кам’яної стіни, навіть кіт перестав відчувати сторонню присутність. Коли я оглянув пастку, яку поставив у себе в кімнаті, то виявив, що дверцята захряснені, але те, що у неї втрапило, зникло.