Книга дивних нових речей

— Ця картина також нагадує нам дуже важливу істину про нашу віру, — мовив Пітер. — Істину, що є особливо важливою в такому місці, як це, що лежить так далеко-далеко звідти, де розпочалося християнство.

Номер Шістдесят Три нахилив голову ще нижче. Може, йому було занадто важко тримати її на плечах?

— Ісус дозволив Хомі вкласти палець у свої рани, — сказав Пітер, — бо розумів, що деякі люди не можуть повірити без доказів. Такою є людська природа.

Він завагався, подумавши, чи не варто пояснити слово «людська», але потім вирішив, що на цю мить уже має бути зрозуміло, що він вважає оазян такими самими людьми, як він сам.

— Але Ісус знав, що кожному неможливо буде побачити й торкнутися Його, як це зробив Хома. Тому Він сказав: «Блаженні, що не бачили й увірували!» І це сказано про нас, мій друже, — Пітер обережно поклав руку оазянинові на плече. — Про тебе, про мене, про всіх нас тут.

— Так, — промовив Номер Шістдесят Три.

Для оазянина це було рівноцінно довгій розмові. У кількох Обожнювачів Ісуса, що принесли картину разом із ним, затремтіли плечі. Пітер усвідомив, що так вони, мабуть, сміялися. Сміялися! Отже, в них все ж таки є почуття гумору! Він постійно дізнавався щось отаке важливе, завдяки чому відчував, що прірва між ним і цими людьми звужується з кожним сходом сонця.

Картину Номера Шістдесят Три було врочисто піднято й прикріплено до стелі, позначивши в такий спосіб початок благочестивого оздоблення церкви. Наступного дня до неї приєдналася сцена вигнання семи демонів із Марії Магдалини у тлумаченні Обожнювача Ісуса Номер Двадцять. Демони — згустки ектоплазми, дещо котячої подоби — вилітали з її грудей, наче феєрверк, запалений Ісусом, що стояв позаду Марії, розпростерши руки. Робота була не така зріла, як у Номера Шістдесят Три, але, попри це, не менш сильна і теж світилася незбагненним блиском.

Наступного дня оазяни не приносили малюнків, натомість подарували Пітерові ліжко замість того жмутка ганчірок і сіток, на якому пастор спав відтоді, як гамак було знято. Оазяни анітрохи не заперечували проти гамака і були цілком готові молитися в церкві, якби він і далі висів посередині, але Пітер прибрав його, коли вирішив, що церква вже майже готова і гамак псуватиме її велич. Оазяни зауважили, що їхньому пастору не обов’язково десь висіти, щоб виспатися, і без зайвого галасу змайстрували для нього ліжко за своїм звичним зразком «ванна-труна», проте більше, мілкіше й наповнене меншою кількістю ватного сповитку. Його притягли полем до церкви, занесли крізь двері всередину й поставили просто за кафедрою, навіть не намагаючись удавати, ніби це щось інше, а не ліжко. Під час першої після встановлення ложа спільної молитви Пітер пожартував, що тепер, якщо дуже втомиться від проповіді, він може просто впасти навзнак і поспати. Віряни поблажливо закивали головами. Їм ця думка видалася цілком розсудливою.