Книга дивних нових речей
- Автор: Фейбер Мишель
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-977-4
- Переводчик: Олег Лесько
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Книга дивних нових речей». Краткое содержание книги:
Паства — якщо, набравшись зухвальства, назвати так присутніх тут оазян — затихла, неначе зважуючи кожне почуте слово, хоча вони й мали б почуватися спантеличеними. Пітер знав, що йому слід ставитися до своєї промови як до такої собі коротенької й бурхливої мелодії, заграти яку запросили чужоземного гостя на його дивоглядному інструменті.
— Як усі ми знаємо, — вів далі Пітер, — надія, яку плекають найбільше, — це народження дитини. Біблія — книга, яку деякі з вас люблять так само, як люблю її я, — містить багато хороших історій про народження дітей, зокрема і про народження Ісуса Христа, нашого Господа. Але не час і не місце розповідати мені ці біблійні історії. Я лише повторю кілька слів із давньої книги Екклезіясту, які допомогли мені зрозуміти все те, що я бачив за останні кілька днів. Сказано-бо в Екклезіясті: «Для всього свій час, і година своя кожній справі під небом: час родитись і час помирати; час плакати й час реготати; час садити і час виривати посаджене». Стара людина — мати Обожнювача Ісуса Номер Один — померла. Це дуже сумна подія. Нова людина — — народилася сьогодні. І це дуже радісна подія. Віддаймо ж однакову пошану кожній із них: святкуючи прихід нового життя, пам’ятаймо про тих, хто нас залишив, а тоді посеред смутку й журби душі наші злинуть, коли ми вітатимемо нове життя. Отож, маленький — найпрекрасніший і найкоштовніший дарунок нашій громаді — я кажу тобі: «Ласкаво просимо!»
Пітер сподівався, що останнє слово вимовив із достатньою інтонацією, яка би вказувала на кінець промови. Очевидно, так і було: усі слухачі зашелестіли, заплескали й замахали руками. Навіть маля, вхопивши настрій, що запанував серед оазян, здійняло свої крихітні долоні в рукавичках. Кімната, що була такою тихою в попередні хвилини, тепер знову наповнилася воркуванням і розмовами; люди, що на короткий час стали аудиторією, зараз перетворилися знову на юрбу. Пітер уклонився і повернувся на своє місце біля стіни.
На одну мить посеред святкування, що поновилося, в голові Пітерові залоскотала думка про власну дитину, що росла всередині його дружини далеко-далеко звідси. Але вона не була навіть належним чином сформована — побачене мигцем відображення думки, яке не могло конкурувати з усім тим збуренням просто перед його очима: строкатий натовп, схвильовані рухи, незрозумілі вигуки, пильне новонароджене маля з тонкими ручками й ніжками — герой цієї миті, король цього дня.
16
Відхилившись від осі й розлетівшись у просторі
Настав п’ятий день, день дощовий і напрочуд гарний, а Пітерові геть випало з пам’яті, що сьогодні за ним приїжджає Ґрейнджер.
Не те щоб він не хотів її приїзду, і не те щоб вона зникла з його реальності... Упродовж цих трьохсот шістдесяти з гаком годин, які розділяли їхні заплановані зустрічі, Пітер раз по раз згадував про неї. Приміром, він думав, чи дозволить йому жінка цього разу допомогти з видачею ліків; він пригадував шрами на її зап’ястку й розмірковував над тим, які страждання могли змусити молодшу Ґрейнджер завдати собі цих ран; а іноді, вночі, перш ніж Пітер засинав, перед його очима стрімко пролинало її бліде стурбоване обличчя. Однак життя серед оазян було неймовірно насиченим, і він мусив тримати у своїй голові силу-силенну всього. «Вважай на можливості, — повчала його Книга Сираха. — Не будь нетямущим ні в великому, ні в малому».
Ні, Пітер не забував молитися за Чарлі Ґрейнджера й Коретту, і щоразу, як він це робив, у думках його поставала Ґрейнджер. Але вранці п’ятого дня, коли він прокинувся, довга ніч скінчилася, зійшло сонце, неподалік дощило — та й по всьому. Його зустріч із характерною аміківською аптекаркою геть-чисто вивітрилася з голови.
Однаково йому ніколи не вдавалося як слід жити за розкладом. Що довше Пітер перебував разом із оазянами, то менше сенсу бачив у тому, щоб чіплятися за час, який тут був, щиро кажучи, недоречним. Пітер уже не відчував добу як двадцять чотири години, і вже напевно в ній не було тисячі чотирьохсот сорока хвилин. День тепер означав відтинок часу, протягом якого світило сонце і який від наступного дня був відмежований покровом темряви. Доки було світло, Пітер не спав двадцять, може, двадцять п’ять годин поспіль. Він не знав точно скільки, тому що батьків годинник зупинився, зіпсувавшись від вологи. Прикро, але що вдієш.