Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
«Бейте его!» кричал он таким же голосом, как во время великого приступа кричит своєму взводу: «Ребята, вперед!» какой-нибудь отчаянный поручик, которого взбалмошная храбрость уже приобрела такую известность, что дается нарочный приказ держать его за руки во время горячих дел. Но поручик уже почувствовал бранный задор, всё пошло кругом в голове его; перед ним носится Суворов, он лезет на великое дело. «Ребята, вперед!» кричит он, порываясь, не помышляя, что вредит уже обдуманному плану общего приступа… и что уже свищет роковая пуля, готовясь захлопнуть его крикливую глотку. Но если Ноздрев выразил собою подступившего под крепость отчаянного, потерявшегося поручика, то крепость, на которую он шел, никак не была похожа на неприступную. Напротив, крепость чувствовала такой страх, что душа ее спряталась в самые пятки (ПСС 6, 86—87).
Традиційний матеріал для націоналістичних романів — славні військові битви — з’являється в «Мертвих душах» у зв’язку з огидною дією. Не високі ідеали надихають поручика Ноздрьова, а огидна, дріб’язкова злоба. Гоголівське «обернене порівняння», за спостереженням Піса, стає «порівнянням субверсії»[258].
Згадка про Суворова, який вважався найзнаменитішим воєначальником Росії, підкреслює цю несумісність. Один із головних будівничих імперії при Єкатєріні Другій, Суворов відзначився у війнах Росії, що надзвичайно розширили південні та західні кордони Росії. Авторський задум вплести націоналістичні мотиви в оповідь міг, приміром, включити в число персонажів благородного ветерана суворовських кампаній. Однак Гоголь згадує великого російського полководця в іроїкомічному порівнянні з боягузливим Ноздрьовим. Герой війни з Наполеоном, князь Баґратіон, котрий загинув у Бородінській битві, з’являється на сторінках «Мертвих душ» у гротескній картинній галереї Собакевича. У ній зображено хоробрих героїв грецької античності (все эти герои были с такими толстыми ляжками и неслыханными усами, что дрожь проходила по телу) і героїню Бобеліну, которой одна нога казалась больше всего туловища тех щеголей, которые наполняют нынешние гостиные. Баґратіона затиснуто між цими слоноподібними титанами: тощий, худенький, с маленькими знаменами и пушками внизу и в самых узеньких рамках (ПСС 6, 95).
Війна з Наполеоном — наступна після Смутного времени тема російської націоналістичної історичної літератури того часу — також спливає на поверхню у вставленій Гоголем «Повісті про капітана Копєйкіна». У ній розповідається про безрукого та безногого ветерана війни 1812 року, який добивається від держави пенсії як інвалід. Копєйкіну вдається лише дістатися до Петербурга, не змігши прорватися крізь бюрократичні перепони. За порадою одного з петербурзьких чиновників покладатися на самого себе він формує банду розбійників у рязанських лісах. У нецензурованій версії повісті Копєйкін збирає значні статки й емігрує до Сполучених Штатів Америки, звідки пише зворушливого листа до царя, благаючи його поліпшити становище російських ветеранів. Орудуючи в рязанських лісах, Копєйкін розробляє своєрідну грабіжницьку етику, за якою його мішенню стають виключно кошти, що належать державній казні. Отже, він де факто замінює царський уряд — аж до видачі квитанцій за «повернуті» кошти. Він стає знайомою фігурою самозванца, чиї скарги на царську владу перетворюють його на бунтівника (дивіться повну версію повісті у ПСС 6, 528—530). Кампанія проти Наполеона, ця золота жила націоналістичної тематики, трансформується у «Мертвих душах» в анекдот про збій у бюрократичній системі, а в нецензурованій версії — у підривну повість про громадянську непокору. Гоголь сходить із рейок потенціалу цієї теми й замість цього відправляє повідомлення, яке радше засмучує, ніж збадьорює російського патріота.
У продовження цього пародійного настрою в романі явлено ідею безкрайності Російської імперії як нудне, безглузде кліше. Вона виступає як приклад банального загравання, використовуваного неспроможними в соціальному плані чиновниками (ПСС 6, 170). Чічіков нахабно використовує її в розмові з Собакевичем про продаж мертвих душ:
258
Peace, The Enigma of Gogol, 251—252.