Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
Керівник Державного управління справами (ДУСі) Дагай, сам будучи ментом, «підтягнув» туди своїх, як це робили всі й усюди в цій державі, якою правив монарх-Президент.
У період Дагаєвого керування цією структурою вона розрослася до розмірів надпотужного міністерства. Та куди там якомусь міністерству! Користуючись близькістю до Президента, якого підлабузники називали позаочі Татом, Дагай тихцем виповз із прямої підлеглості Адміністрації і робив свої справи (управління ж справами!), не оглядаючись ні на кого. Хіба що на Тата. Але з ним було простіше. «Бульбу» заливали регулярно, а під таку справу вирішувати питання було легко, приємно, швидко та взаємовигідно.
Протягом останніх років у різних місцях України й за її межами виросли, як гриби після теплого літнього дощу, хатинки для царственної персони. Ніхто не знав, звідки взялися гроші для цього. Мільйони доларів перекачувалися через ДУСю і зникали «десь». Говорили про це, писала преса… Хтось хоча б раз перевіряв ДУСю? Мінфін, податкова чи прокуратура? А може, СБУ? Ніхто не знає. Ніхто не бачив…
Дагай був здоровим, міцним дядьком. Міг «узяти на груди» кілька літрів оковитої чи коньяку і залишатися при пам’яті. Хвороба не щадить нікого, навіть «царських волосов», як писав Григорій Сковорода. Де вона береться, хіба хто знає? Лікувався Дагай за кордоном. Нібито успішно. Повернувся в Україну, пройшов реабілітаційний курс, кілька разів виходив у люди. Проводжав у робочі поїздки по країні та за кордон і Тата. І раптом…
Смерть Дагая переплутала всі плани його камарильї. Чи ж усіх? Може, комусь ця смерть вигідна? Недарма ж кажуть: шукай, кому вигідно. Дагай знав багато. Дуже багато. Останнім часом почали звертати увагу на його діяльність ЗМІ. Газети писали, що ДУСя стала монстром, нічийого контролю не визнає. Та й Дусею цю структуру першими назвали журналісти. Зараз інакше й не називають.
І все ж смерть Дагая — явно несподівана. Ще напередодні з друзями пиячив у сауні. Дагаю лікарі категорично заборонили вживати алкоголь у будь-якому вигляді. А друзі… Ну, як відмовити друзям. Не дуже й опирався…
Тато сам був на похороні. Богдан Данилович теж стояв у почесному караулі. Якби не ситуація, було б смішно. Ставлення до Дагая у Зорія однозначно негативне. Але обстановка вимагала віддати останні почесті людині, з якою і вітатися було неприємно. Хоч би як склалося життя, другом був чи ворогом, слово «був» передбачає — в минулому. Йому тепер однаково, що про нього думають, що говорять. Плани будують живі. Мертві планів не мають.
Тепер можна сховати кінці у воду. Треба було сховати, і вступники Дагая кинулися шукати гроші. Уночі, як бандити, вдерлися в чужу квартиру, зламали сейф під приводом пошуку орденів і медалей для траурних почестей. Навіть не дочекалися дочки, яка на той час уже жила за кордоном. Що в домашньому сейфі було — не знає, крім заступників, ніхто.
Інформація, яку регулярно постачав Богданові Даниловичу полковник Файлов, була важливою й давала змогу вивчати, так би мовити, зсередини процеси, що відбувалися в Адміністрації Президента. Але виконати головне завдання Зорія — дізнатися, кого і яким чином президентська камарилья готує наступником нинішнього хазяїна Банкової, - полковник Денис Юрійович Файлов не встиг. А може, встиг? Тому й лежить зараз у морзі?
Ще один ребус на голову Зорія: хто прибрав Файлова? Богдан Данилович дедалі сильніше відчував наближення вирішальної баталії, в яку вплутався не лише він сам, а й долучив до неї інших людей, яких поставив у небезпечне становище. І смерть Файлова — можливо, не остання жертва в цій боротьбі. Водночас Богдан Данилович знав, що великі полководці теж здобували свої перемоги не без втрат. Той самий Георгій Жуков не один мільйон людей послав на вірну погибель, щоб урешті-решт завоювати славу найуспішнішого полководця Другої світової. Хоча, як стверджують сучасні історики, славу сумнівну. Зорій далекий від того, щоб порівнювати себе з Жуковим, але будь-яка боротьба вимагає жертв. А він узявся виграти не лише битву, а й усю війну. Війну з владною мімікрією. Тобто з перетворенням цієї влади на антивладу.
6
«За кілька днів Аня знову давала свідчення капітану Гнирі.
— Ми перевірили надану вами інформацію. Майже слово в слово про події в селі Кринички розповіло й подружжя Косаків. Саме це й викликає у мене підозру: надто гладко все у вас виходить, нема до чого причепитися. Тому, хоч Мирон і повівся, як справжній радянський патріот, ми йому не дуже-то довіряємо. Бо про нього у нас раніше була оперативна інформація як про людину, що принаймні співчуває націоналістам. Сьогодні і Мирона, і Степанію відправили зі Львова в інші місця. Нехай там трішки побудуть, перевиховаються. Може, з них ще й люди вийдуть.