Соло бунтівного полковника. Вершина

Не встигла я задрімати, бо перед очима стояли вбиті Красуляки, як у двері й у вікно одночасно хтось почав гупати. Жінка засвітила лампу, а хазяїн відчинив двері. До хати вдерлися двоє у військовій формі. Один з пістолетом, другий з автоматом. Я помітила, що на формі нема погонів. Чоловік, що з пістолетом, закричав: «Ви переховуєте москальку, де вона?» Мене стягли з печі, штовхнули до стіни, потім почали бити хазяїна. Той, що з пістолетом, мабуть, старший, лаявся, називав хазяїна прислужником совітів, запроданцем, а потім наказав вивести його й розстріляти. За кілька хвилин знадвору почулася автоматна черга. Хазяйка зойкнула й хотіла вискочити із хати, але той, що з пістолетом, почав її бити. Вона його з силою відштовхнула від себе, він упав і вдарився головою об лавку. Ми з хазяйкою стояли як укопані, а коли зрозуміли, що чоловік мертвий, вийшли у двір. Уже розвиднялося, ми побачили, що хазяїн стоїть перед чоловіком, який був з автоматом, живий-здоровий. Почувши, що хтось вийшов із хати, чоловік з автоматом повернувся до нас, і тоді хазяїн кинувся на озброєного й задушив його. Потім мені пояснили, що ті двоє — націоналісти, і що тепер треба заявити властям і розповісти, що сталося. Чоловік і жінка перетягнули тіла мертвих у хлів, а потім ми всі пішли в контору й розповіли про все голові сільради. Коли приїхали з району уповноважені, нас розділили, мене розпитували, я все розказувала. Більше я ні Мирона, ні Степанію не бачила.

— А звідки ви знаєте їхні імена? — лише тепер, коли Аня закінчила розповідати, спитав капітан.