Велика маленька брехня

— Може, тут і не так вже й гарно, — сказала Селеста.

— Ні, добре, — заперечила Джейн. — Там доволі шумно. Будьмо.

Вони торкнулися келихами і випили.

— Ці коктейлі божевільно круті, — сказала Джейн.

— Дивовижні, — погодилася Селеста. Вона пила третій. Усі її почуття та переживання — навіть пульсуючий страх — були добряче вкриті пухнастою ватою.

Джейн глибоко вдихнула.

— Здається, дощ нарешті вщухає. Так гарно пахне. Сіллю і свіжістю. — Вона підійшла до краю балкона та простягнула руку у дощову ніч. Вона здавалась трохи п’яненькою.

Селесті пахло болотом і вогкістю.

— Маю тобі дещо сказати, — сказала Селеста.

Джейн звела брови.

— Так?

Червона помада, помітила Селеста. Маделін зрадіє.

— Перед тим, як ми вийшли з дому, Джош прибіг і розповів мені, що то Макс кривдив Амабеллу, а не Зіггі. Я була нажахана. Мені так шкода. Дуже шкода. — Вона підняла погляд та побачила Харпер, котра теж вийшла на балкон, шукаючи щось у сумочці. Харпер зиркнула на них та швидко поцокала на інший край балкона, де вона не могла чути розмову, і підпалила сигарету.

— Я знаю, — сказала Джейн.

— Знаєш? — Селеста відступила на крок і майже послизнулася на кахлях.

— Зіггі мені вчора сказав, — розповіла Джейн. — Очевидно, Амабелла сказала йому та попросила його, тримати це в таємниці. Не хвилюйся через це. Все гаразд.

— Не гаразд! Ми мали терпіти цю жахливу петицію і таких людей, як вона, — Селеста кивнула в бік Харпер. — А бідолашний маленький Зіггі… І батьки не дозволяли дітям з ним гратися. Я скажу сьогодні Ренаті, і панні Барнс, і пані Ліпманн. Усім скажу. Мабуть, я встану та зроблю публічну заяву: Ви помилилися з хлопчиком.

— Ти не мусиш цього робити, — сказала Джейн. — Все гаразд. Ми з усім розберемося.

— Мені дуже, дуже шкода, — знову сказала Селеста та голос її затремтів. Вона подумала про Саксона Бенкса.

— Агов, — сказала Джейн. Вона поклала долоню на руку Селести. — Усе гаразд. Ми з усім розберемось. Ти в цьому не винна.

— Ні, але певною мірою винна, — сказала Селеста.

— Це неможливо, — чітко сказала Джейн.

— Можна до вас приєднатися?

Скляні двері відчинилися. То були Натан і Бонні.

Бонні мала абсолютно звичайний вигляд, а Натан вбрався у дешевшу версію костюма Перрі, лишень зняв перуку та крутив її на кулаці, немов ляльку.

Селеста знала, що мусила б не любити Натана та Бонні від імені Маделін, але часом це було справді складно. Вони обоє здавалися такими незавадними і приємними, і Скай була таким милим дівчам.

Господи.

Вона забула. Джош сказав, що Макс «знову» штовхнув Скай зі сходів. Він обрав собі нову жертву. Вона має їм щось сказати. Не дозволивши собі ані хвилини подумати, вона одразу одразу почала пояснювати.

— Натане, Бонні, я рада, що ви сьогодні тут, бо... слухайте, сьогодні я дізналася, що мій син, Макс, кривдить дівчаток у класі. Думаю, він міг навіть штовхнути вашу доньку зі сходів, м-м-м… навіть не раз. — Вона відчувала, як палахкотять її щоки. Джейн поклала долоню їй на руку у заспокійливому жесті. — Вибачте мені, я лише…