Велика маленька брехня
- Автор: Мориарти Лиана
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-966-948-139-9
- Переводчик: Катерина Іванова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Велика маленька брехня». Краткое содержание книги:
Велика маленька брехня - блискучий роман про колишніх чоловіків, других дружин, матерів та дочок, шкільний скандал та маленьку брехню, котра може стати смертельною.
Перрі теж приніс стільці.
— Перрі, — сказала Рената. Маделін помітила, що тепер, коли вона знала, що син Перрі ображав її доньку, вона вже не була така улеслива до нього. Власне, у її голосі чулася гострота. — Приємно бачити тебе в країні.
— Дякую, Ренато. Теж радий тебе бачити.
Натан простягнув руку.
— Перрі, так? Не думаю, що ми зустрічалися. Я — Натан. І, наскільки я розумію, ми — ваші великі боржники.
— Справді? — запитав Перрі. — Як це?
«Святий боже! — думала Маделін. — Заткайся. Він не знає. Готова побитися об заклад, що він не знає».
— Перрі, це Бонні, — перебила його Селеста. — А це — Джейн, мама Зіггі.
Маделін зустрілася поглядами із Селестою. Вона знала, що вони обидві подумали про двоюрідного брата Перрі. Таємниця висіла у повітрі поміж ними, немов невиразна хмара.
— Радий знайомству з вами, — Перрі потиснув їм руки, і лицарським жестом запропонував жінкам стільці.
— Вочевидь, ваша дружина й ви пожертвували сто тисяч доларів «Amnesty International», тим самим дуже допомогли нашій доньці, — продовжував просторікувати Натан. Він крутив на руці свою елвісовську перуку, і раптом вона полетіла через балкон у темряву.
— От дідько! — він визирнув з балкона. — Загув мій депозит у прокаті костюмів.
Перрі теж зняв свою чорну елвісовську перуку.
— Через якийсь час вони викликають свербіння, — сказав він. Скуйовдив волосся долонею, тепер він виглядав по-хлопчачому розтріпаним, і сів на стілець — за ним поволі світлішало небо, піднімався повний місяць, немов чарівний срібний диск, та підсвічував хмари. Якимось дивним чином вони ніби зібралися навколо Перрі, ніби він був їхнім лідером.
— То що там із пожертвою у сто тисяч доларів? — запитав він. — Це ще одна таємниця моєї дружини? Вона навдивовижу таємнича жінка, моя дружина. Дуже таємнича. Лише погляньте на вираз її обличчя — як у Мони Лізи.
Маделін поглянула на Селесту. Вона сиділа на барному стільці, схрестивши ноги та склавши руки на колінах. Абсолютно спокійна. Вона виглядала так, ніби була висічена з каменю, — скульптура прекрасної жінки. Вона трохи повернулась і дивилася повз Перрі. Вона взагалі дихала? З нею все було добре? Маделін відчула, як її серце стало битися швидше.
Щось стало прояснятися. Шматочки пазла складалися у картину. Відповіді на питання, які вона навіть не усвідомлювала.
Ідеальний шлюб. Ідеальне життя. Ось тільки Селеста завжди була трохи схвильована. Трохи суєтна. Трохи нервова.
— А ще вона думає, що ми маємо невичерпні фінансові ресурси, — сказав Перрі. — Сама не заробляє ані цента, але добре знає, як витрачати.
— Гей, — сказала Рената, ніби напучувала дитину.
— Здається, ми вже зустрічалися, — звернулася Джейн до Перрі.
Ніхто її не почув, лише Маделін. Джейн стояла, а всі решта всілися на високі барні стільці. Вона виглядала маленькою посеред них, як дитина, котра звертається до Перрі. Вона навіть мусила захилити голову. Її очі були величезні.
Вона прочистила горло та знову сказала:
— Думаю, ми вже зустрічалися.
Перрі зміряв її поглядом.
— Справді? Ви впевнені? — він повільно нахилив голову. — Вибачте. Я не пам’ятаю.
— Я впевнена, — сказала Джейн. — Ось тільки ви сказали, що вас звуть Саксон Бенкс.
Розділ сімдесят шостий
Спочатку його обличчя було абсолютно нейтральним: приязне, «це-мене-не-обходить» ввічливе. Він її не впізнав. «Та я б її не відрізнив від шматка мила!» — недоречно спливла у свідомості Джейн весела фраза. Таке могла б сказати її мама.
Але коли вона сказала «Саксон Бенкс», тоді задзвенів дзвіночок. Не тому, що він упізнав її, він все ще не мав анінайменшого поняття, він навіть не завдавав собі клопоту витягнути з пам’яті потрібні спогади, але тому, що він зрозумів, хто вона, ким вона може бути, бо ж вона була одна з багатьох.
Він збрехав про своє ім’я. Їй і на думку не могло спасти, що він міг збрехати. Ніби ім’я не можна сфабрикувати, навіть якщо він вигадав свою особистість, зімітував симпатію.
— Я не раз думала, що можу випадково з вами зустрітися, — сказала вона.
— Перрі? — запитала Селеста.
Перрі повернувся до Селести.
Його обличчя знову було відкритим і голим, як тоді у машині, ніби з нього щось зірвали.
Відтоді, як Маделін назвала ім’я Саксона Бенкса у той вечір засідання книжкового клубу, щось муляло Селесті, спогад із тих часів, коли у неї ще не було дітей, ще до того, як Перрі вдарив її уперше.
А тепер цей спогад повернувся на своє місце. Цілий і неушкоджений. Ніби він лише чекав, щоб вона його отримала.