Велика маленька брехня
- Автор: Мориарти Лиана
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: ТОВ «Видавнича група КМ-БУКС»
- ISBN: 978-966-948-139-9
- Переводчик: Катерина Іванова
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Велика маленька брехня». Краткое содержание книги:
Велика маленька брехня - блискучий роман про колишніх чоловіків, других дружин, матерів та дочок, шкільний скандал та маленьку брехню, котра може стати смертельною.
Вікна у машині запітніли. Селеста долонею протерла вікно зі свого боку, щоб бачити вулицю. Перрі говорив так, ніби і справді вірив у те, що говорить це вперше, ніби це абсолютно нова інформація.
— Ми не можемо так виховувати дітей.
Вона виглянула на темну мокру вулицю, котра щоранку була повна галасливих, гомінких та радісних дітей.
Трохи шокована, вона зрозуміла, що якби не зізнання Джоша про поведінку Макса, вона б так і не наважилась піти під Перрі. Вона б переконала себе, що занадто драматично на все реагує, що будь-який чоловік розсердився б, якби його принизили так, як вона принизила Перрі перед Маделін та Едом.
Саме хлопці завжди були причиною залишатися, і ось уперше вони — це причина піти. Вона дозволила насильству стати звичною частиною її життя. За останні п’ять років Селеста виростила у собі певну непроникність та прийняття насильства, це дозволяло їй битися у відповідь, а часом — і вдарити першій.
Вона била його, дряпала, давала ляпаси. Так, ніби це було цілком нормально. Вона ненавиділа це, і все ж робила. Якби вона залишилась, саме цю спадщину вони б передали дітям.
Вона відвернулася від вікна та глянула на Перрі.
— Це кінець, — сказала вона. — Ти маєш зрозуміти, що це — кінець.
Його рот скривився. Вона бачила, що він готується боротися, робити якісь стратегічні кроки і виграти. Він ніколи не програвав.
— Я відміню поїздку, — сказав він. — Я піду у відставку. Наступні шість місяців я не нічого не робитиму, а лише займуся нашими стосунками, навіть не так — собою. Наступні… — святий боже!
Він аж підскочив, його очі дивилися десь поза голову Селести. Вона обернулася та зойкнула. У вікні, немов ґаргулья, виднілося обличчя.
Перрі натиснув кнопку — і скло Селестиного вікна опустилося. То була Рената, широко усміхаючись, вона нахилилася та заглянула у машину, однією рукою притримуючи серпанкову шаль на плечах. Її чоловік стояв поруч, прикриваючи її від дощу величезною чорною парасолею.
— Вибачте, я не хотіла вас налякати! Хочете, ми поділимося з вами парасолею? Ви обоє неймовірно виглядаєте!
Розділ сімдесят другий
«Ми ніби спостерігаємо за прибуттям телезірок», — подумала Маделін. Мабуть, причина полягала у тому, як Перрі та Селеста трималися, ніби вони йшли на сцену, невимовно стрункі, а обличчя — готові до зйомки. І хоч одяг їхній мало чим відрізнявся від убрання присутніх на вечірці, Селеста й Перрі виглядали так, ніби це не костюми, а приїхали справжні Елвіс та Одрі. Кожна жінка у чорній сукні із «Сніданку з Тіффані» торкнулася свого простенького перлового намиста. Кожен чоловік у білому костюмі Елвіса втягнув живіт. І рівень рожевого напою у келихах стрімко впав.
— Вау! Селеста — красуня!
Маделін обернулася та побачила поруч Бонні. Як і Том, Бонні, схоже, не любила костюмів. Її волосся, як завжди, було заплетене у косу через плече. Без макіяжу. Вона виглядала, як бездомна на особливій події: тоненький вицвілий топ із довгими рукавами, що спадав на одне плече (увесь одяг Бонні чомусь набридливо спадав на одне плече, Маделін хотілось схопити її та поправити усе), довга безформна спідниця, старий шкіряний пасок навколо талії, і купа дивної циганської біжутерії — черепи та кістки — якщо це взагалі можна було назвати біжутерією.
Якби Абігель була тут і побачила своїх маму та мачуху, саме Бонні та її одягом вона б захоплювалася, саме Бонні вона б наслідувала. Ну і біс із нею, жодна дівчина-підліток не хоче бути схожою на свою маму, Маделін це знала, але чому б Абігель не захоплюватися якоюсь випадковою знаменитістю-наркоманкою? Чому це має бути саме чортова Бонні?
— Як справи, Бонні? — запитала вона.
Вона побачила, як Том і Джейн розчинилися у натовпі. Хтось — на превелику втіху присутніх — попросив у Тома лате з соєвим молоком, але, схоже, Том не переймався. Він не зводив очей із Джейн, а вона — з нього. Спостерігаючи за їхньою очевидною взаємною приязню, Маделін почувалася так, ніби стала свідком якогось чудового, надзвичайного, і водночас буденного явища, як народження курчати із яйця. Але зараз вона мусила спілкуватися із дружиною свого колишнього чоловіка, і хоча алкоголь добряче притлумлював її почуття, вона все ще відчувала підземні поштовхи свого ПМС.