Любов дика та прекрасна
- Автор: Смолл Бертрис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4109-1
- Переводчик: Наталья Третьякова
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов дика та прекрасна». Краткое содержание книги:
— Господи, сер! Ви ж напевно вб’єте її. Дайте леді відпочити!
Але не встиг Патрик відповісти, як Кат заперечила:
— Ні! Ми їдемо прямо до Ґленкірка!
Він кинув на неї розлючений погляд.
— Тут я вирішую.
— Іди до біса, Ґленкірку, — відповіла вона байдуже і, підостроживши свого коня, помчала вперед.
Коли вони нарешті дісталися до замку Ґленкірк, графиня з чоловіковою допомогою злізла з коня, а потім сама пішла до своєї кімнати й там, знесилена, опустилася долі.
Вона так і не дізналася, що Патрик сам піклувався про неї, доки вона була непритомна. А Ґленкірк знову почув, якого жахливого болю завдали їй він, Джеймс і навіть Босвелл. Марячи, Катріона вкотре пережила все, і він, сидячи поруч, був змушений ділити з нею почуте. На якийсь час вона повернулася в ті дні, що передували їхньому шлюбові, коли Кат так соромливо подарувала йому свою цноту, а потім розлючено билася з ним за свої права.
Графові довелося вислухати про те, що робив із нею король, і це його прикро вразило. Вона благала його не силувати її до всіх тих збочень, що мала терпіти від Джеймса, і він ледве висидів, відчуваючи неабияку огиду. А потім граф детально пережив своє зґвалтування дружини її очима. Гірко плачучи, вона раптом сіла в ліжку і, дивлячись на нього невидющим зором, простягнула до нього руки й благала не ганьбити її. Патрик відчув себе до решти розчавленим.
Проте найболючішим, що Патрикові Леслі довелося пережити тієї ночі, було чергове її освідчення перед Босвеллом. Коли вона говорила про нього, він не впізнавав її обличчя, яке завжди кохав. Перед ним була набагато красивіша жінка, спокійна й зріла. Те, що вони з Босвеллом обожнюють одне одного, було очевидно, і йому, який любив Катріону від самісінького її дитинства, боляче було усвідомлювати, що лише кохання Френсіса Стюарта-Гепберна могло задовольнити дружину.
Його зворушило те, що вона намагалася Розділити з Босвеллом свої статки, і так само те, що величний прикордонний лорд відмовився від цього. Кумедно, подумав Ґленкірк, якби вони з Босвеллом не закохалися в ту саму жінку, могли б стати друзями. Однак єдиним, про що Патрик не дізнався, було справжнє батьківство близнюків. Навіть у забутті вона захищала своїх дітей.
Через кілька днів Кат отямилась і злякано обмацала свій живіт.
— Не рипайся, — грубо мовив Ґленкірк, — нікуди твій покидьок не подівся! — І пішов, велівши слугам піклуватися про неї.
Катріона була міцна жінка — сили швидко повернулися до неї. Щоки знову порожевіли, і з кожним тижнем вона ставала все гладкіша й пухкіша. Увесь свій час графиня відпочивала й бавила дітей. Лише Бесс, уже доволі доросла, розуміла, що дитина, яку виношує мама, не від їхнього батька, а дочка більше не хотіла ворогувати з матір’ю. Вона остаточно помирилася з нею, запропонувавши стати хрещеною для дитини, на що Кат радо погодилася.
Меґ нічого не могла сказати Катріоні, вона не бажала ставати на будь-яку сторону в сутичках між своїм упертим сином і не менш гоноровою невісткою. Вони обоє були надто горді. Зрештою вдова розв’язала цю дилему, поїхавши в тривалу гостину до молодшого сина та його дружини.
Граф Ґленкірка спілкувався зі своєю дружиною зі стриманою ввічливістю. Вони були пов’язані одне з одним церквою та наказом короля. Кат відповідала йому так само. Подружжя почувалося, немов у глухому куті.
У середині серпня 1595 року графиня Ґленкірка народила свою дев’яту дитину, дочку. Наступного дня вона сиділа в ліжку, приймаючи всю родину. Граф Ґленкірка зайшов до дружини лише надвечір.
Вона вже не сподівалася його й сиділа сама, годуючи донечку. Патрик став у дверях її спальні й дивився на неї. На якусь мить його погляд пом’якшав. Потім вона підняла голову, і їхні очі зустрілися.
— Можна мені увійти?
Вона кивнула. Підставивши стільця до її ліжка, він сів і дивився, як дитина жадібно ссе її пухку цицьку. Незабаром немовля заснуло, і не встигла вона зупинити чоловіка, як той узяв дитину до себе. Він колисав маля на зігнутій руці, розглядаючи його. У нього була рожевувато-біла шкіра, крихітне серцеподібне личко та вологі каштанові кучерики. Густі темно-золотаві вії півмісяцями лежали на щічках. Граф попобачив у житті доволі немовлят, щоб зрозуміти, що ця дівчинка виросте надзвичайною красунею.
— Як ти її назвеш? — запитав він.