Любов дика та прекрасна
- Автор: Смолл Бертрис
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4109-1
- Переводчик: Наталья Третьякова
- Жанр: Исторические любовные романы
Электронная книга - «Любов дика та прекрасна». Краткое содержание книги:
— Для моєї дівчинки, коли вона підросте, — пояснив він.
Вона мовчки кивнула й поклала перстень у торбинку. Граф ніжно доторкнувся до її щоки.
— Більше нікого не буде, Кат. І ніколи не було нікого іншого. Ти ж це розумієш, еге?
— Так, Френсісе. — Її голос злегка затремтів.
— Не сумуй, кохана. Ти будеш у безпеці з Ґленкірком, — промовив він, а потім притягнув її у свої обійми й востаннє заволодів губами, які так нестямно кохав. Вона розтала від його наполегливості, і все її тіло опиралося їхній долі. Жоден із них досі навіть не уявляв, що поцілунок може бути таким солодким. Вони прикипіли одне до одного, аж доки в цю неповторну мить не увірвався наполегливий голос:
— Мілорде! Мілорде! Нам слід поспішати. Уже світанок, і приплив хутко обернеться проти нас.
Він неохоче відхилився, але його глибокі блакитні очі не відривалися від її листяно-зелених.
— Прощавай, моя кохана, — ніжно проказав Босвелл.
— Безпечної тобі дороги, мій любий лорде, — відповіла вона.
Він повернувся і, швидко пройшовши по піску, ступив у човник.
— Френсісе!
Граф обернувся й побачив, що вона біжить до човна. Він схопив її простягнуті руки.
— Я кохаю тебе, Босвелле! Ніколи не було нікого, крім тебе. І ніколи не буде!
Він ніжно всміхнувся до неї.
— Я знаю, Катріоно. Я завжди це знав. А тепер, моя люба, усміхнися мені. Дай мені ще раз побачити ту чарівну усмішку, що поневолює мене.
Це було неймовірно важко, але коли їхні руки роз’єдналися й човен відплив, вона променисто всміхнулася йому й почула останні слова коханого, що долинули через шепіт хвиль:
— Я завжди кохатиму тебе, Катріоно Майрі!
Вона стояла на вологому піску холодного квітневого ранку, спостерігаючи, як човник, хитаючись на хвилях, прямує до корабля.
Вона бачила, як він піднявся на облавок і як витягли з води якір. Вітрила швидко напнулися, і корабель почав повільно відпливати. Вона стояла, проводжаючи його поглядом, доки в неї не заболіли очі, а корабель перестав виднітися навіть цяткою на обрії. Вона не помічала хвиль, що бились об її чоботи.
Раптом Катріона почула знайомий голос, що тихо промовив:
— Ходімо, мадам! Час тобі повертатися додому.
Вона обернулась і побачила свого чоловіка. Його очі були холодні, мов лід. Він простягнув руку, грубо сіпнув її плащ і кинув зневажливий погляд на округлений живіт. Сила його удару повалила її на коліна. Руками завбачливо закриваючи живіт, Кат зухвало поглянула на Патрика знизу вгору.
— Якщо його дитя постраждає, Бог мені свідок, я піду за ним! Тоді можеш сам опиратися Джеймсові Стюарту!
Грубо поставивши дружину на ноги, він загарчав:
— Я дозволив тобі віятись із твоїм коханцем, але не збираюся приймати його покидьків! Коли воно народиться, одразу ж піде геть!
— Тоді я теж піду, Патрику! — закричала вона на нього. — Якби ти захистив мене від уваги короля, я залишилася б тобі доброю, відданою дружиною. Але ти мене не захистив, і я закохалась у Френсіса. Тепер мені доведеться прожити решту свого життя на самоті, далеко від мого коханого. Однак у мене буде його дитина, і я не дозволю тобі забрати її в мене! Спершу тобі доведеться вбити мене! Якщо ти спробуєш забрати мою дитину, я візьму її та поїду за ним! — Її голос ставав усе пронизливішим. — Мені довелося пожертвувати своїм щастям, нашим щастям через триклятих Леслі! Тепер ти намагатимешся забрати єдину живу пам'ять про Френсіса, яка лишається в мене? Господи! Я ненавиджу тебе! Як я тебе ненавиджу!
У гніві Патрик схопив її за руку, його пальці боляче вп’ялися в її шкіру.
— Тримайте себе в руках, мадам, — тихо процідив він крізь зуби. — Зовсім не обов’язково сповіщати всіх навколо про наші негаразди. Закінчімо цю розмову в Ґленкірку.
Вона відсахнулася від нього.
— Тут нема про що говорити, Патрику.
Графиня стала підніматися стежкою до верхів’я скелі, де її кінь терпляче чекав на неї. Саме тоді Кат зрозуміла, що Ґордони зникли, а на їхньому місці стоять Леслі. Її огорнула несподівана втома, і вона поточилася б, якби не сильна рука Патрика Леслі під її рукою.
— Ворушіться, мадам. Не гоже буде, якщо шляхетна Босвеллова повія розіб’є своє гарненьке личко. Ми їдемо прямо до Ґленкірка.
— Це ж майже три дні звідси, — заперечила вона.
— Так, — похмуро погодився він.
— Ти не вб’єш ані мене, ані дитя, Ґленкірку! Я їздила з ним прикордонням.
Патрик нічого не сказав, але допоміг їй залізти в сідло. Вона почувалася виснаженою фізично й емоційно, і їй потрібен був відпочинок. Проте в дорозі він дозволяв зупинятися ненадовго, лише щоб дати коням відпочити, а людям — спорожнитися. З кожною милею вона дедалі бліднішала. Якоїсь миті Коналл не витримав: