Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
— Це якесь безглуздя, — сказав з досадою Марко і розкустрав свого чуба, на знак ще більшого хвилювання. — Мабуть, тобі таки спросоння щось верзеться...
— Ні, не верзеться. Про це мені сказав — але це, звичайно, між нами! — сам отаман Горобець. Сказав і порадив, щоб я негайно кудись зник...
— Та в чому ж справа? — аж присікався Марко. — Кажи конкретніше!
— Поручник Василик хоче мене заарештувати, обвинувативши в убивстві о. Хритона, священика з нашого села. Я не причетний до того вбивства, але, як сказав отаман Горобець, на мене „накапав" мій землячок, з яким я був у „лісі"... Того землячка наші були захопили в полон ще в Січеславі... І від арешту та катування мене не врятує тут уже зовсім
ніхто, навіть отаман Горобець, — він сказав мені про це. Тут діє так звана державна дисципліна.
— Це, справді, дике безглуздя, — кипів уже Марко.
— Але мова покищо не про мене, — казав далі Василь.
__ Мене ще не заарештовано, і я зумію — він поклав руку
на кобуру револьвера — себе захистити... Хоч би довелося й кулю в лоба пустити. Я не дамся так легко катам у руки... тим, що в ім'я справедливосте роблять несправедливість... Але одну близьку й дорогу мені людину вони вже катують, як худобу...
— Кого це?
— Дядька Йвана... Овечку.
— Так його заарештовано?! А я думав — вас разом
послано... Гм...
Марко узяв м'яти собі чуба на голові, — знак, що хвилювання доходило до вершка. Бігав по хаті.
— Так, заарештовано. І в тій самій справі, що й наді мною висить. А в нього причетність до того вбивства майже така, як і в мене, тобто ніяка. Ми тільки випадково були в тій банді, що вбила о. Харитона. Отже, що ти на це скажеш? Я сподіваюсь твоєї поради й допомоги...
Марко не знав, що сказати. Забігав швидше по хаті на короткій дистанції від лави до полу, від полу до лави.
— Справа дуже складна, — нарешті обізвавсь. — Це виразні прерогативи влади, і ми, її визнавці, не можемо втручатись, бо це підривало б її авторитет. Можемо тільки покладатись на її справедливість...
— Ти говориш про владу, як про якусь абстракцію, що може діяти справедливо чи несправедливо. Ти забуваєш, що влада — це живі люди, а в тих людей можуть бути всякі людські вади, особисті симпатії чи антипатії, що ті люди й у державних справах можуть керуватися особистими мотивами, порахунками, забаганками, примхами... От візьмімо хоч би й поручника Василика...
— Ну? — спинивсь Марко перед Василем. — Це свідомий патріот.
— Так от цей „свідомий патріот", може, тому й заходився так пильно розслідувати справу вбивства о. Харитона, що в цьому сам заінтересований...
— Ет, дурниці... Він не місцевий, греко-католик, — що йому до вбивства православного священика?
— А от слухай далі! У нього тепер „любов" з дочкою о. Харитона. Я бачив їх укупі на танцях... То, може, він хоче їй догодити? Це в такій ситуації не виключене.
— Ну, це ще треба доказати...
— З цієї ж причини, — вів' Василь мову далі, — і для
—131 —
мене він особисто небезпечний...
— Чому? — здивувався Марко.
— А тому, що... — Василь завагався був, чи казати про це, але потім таки сказав: — що та попівна — то колишня моя „любов"... ми з нею кохалися ще в селі...
— Он як! І тепер вона тебе зрадила?
— Зрадила чи не зрадила, але сказати про мене йому могла.
Якийсь час помовчали. Марко бігав по хаті, а Василь чекав, як той відгукнеться на все це. Та Марко тільки бігав та м'яв чуба.
— Отже, з цього виходить — обізвався знову Василь, — що свідома одиниця суспільства не може пасивно віддавати Себе в руки влади, особливо, як знає, що та несправедливо діє... Але це ми ухиляємось. Мені треба почути від Тебе, що можна зробити, щоб урятувати дядька Івана.
— А може ж, його випустять.
— Не випустять, я певен. Отже, що можна зробити?
— Мабуть, нічого, — відгукнувсь глухим голосом від вікна Марко, бо був саме в тому кінці своєї дистанції. —¦ Боюсь, що нічого, — повторив, повернувшись до полу.
— Нічого? Отже, хай безглуздо гине невинна й корисна одиниця українського суспільства, українського народу? Чи не припускаєш ти такої можливосте, щоб ми з тобою силоміць визволили йоіго з арешту?
Марко злякався.
— Що ти? Це ж бунт проти своєї влади! : — Бунт, кажеш?
— Звичайно. Ні, я цього не припускаю. І навіть не хочу про це більше говорити.
— Дуже прикро...
Знов замовкли. Маркові, мабуть, було ніяково, і він через деякий час обізвався: