Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
По якомусь часі відчув нагальну потребу відпочити, подрімати. Відсунув ліхтаря, закрив книгу і, сперши голову на руку, застиг у такій позі...
...Хилитається імла віків, потроху прояснюється, немов туман розходиться. І з того туману вирізнюється боян-співець староруський, сидить на степовій могилі, гусла пальцями помалу торкає, сумним голосом співає-промовляє:
— „Сказав бо князь князеві: „Це моє, а те також моє". І почали князі проміж себе воювати, а погані переможно на' бігають на землю Руську... І рідко тоді ратай на полі погукував, а часто вороння зловісно крякало, біду накликаючи"...
...Хилитається імла віків>, розвиднюється дужче. На передній плян виступає верхівець. У самій сорочці, з гордо задертою головою, на землю ані гляне.
— Боляїрине! Судиславе! Змилуйся! — просить плаксивими голосами галичани — сідельники, ковалі, смерди.
— Ага, тепер просите! — гукає п'яним голосом Судислав. — Ось ідуть угри, що я покликав, — вони вам покажуть, нікчеми, як не слухатися „лучших людей"...
... Підхоплюється туман лебединим крилом, і на видному показуються вже обриси Литви — не Руси-України. Височіє в Києві на горі замок литовського воєводи...
— „Литовське велике князівство не було державою українською, — звучить, розходиться луною голос історії. — Але українські князі й пани були глибоко прив'язані до Литовської держави, служили їй із щирого патріотизму, обороняли її й дбали про її могутність. Бо в цій державі вони мали окремі соціяльні права — звільнення від різних данин, право утримувати свої військові частини, право мати владу вад своїм населенням. Ну, а населення, статистична маса"...
... Підгортається крило історичного туману з другого боку — і вже немає й Литви, а вже розпросторилась „од мо-жа до можа" „Жеч Посполита Польська". І пішли до неї на службу численні українські роди — покатоличились, ляхами стали. І запитував розпачливо в своїм „Френосі або лементі" (1612 р.) Мелетій Смотрицький: „Де тепер той безцінний камінь-карбункул, блискучий як світильник, як сонце між зорями — дім князів Острозьких? Де інші і також безцінні камені — славні доми руських князів: Слуцькі, Заславські, Збаразькі, Вишневецькі, Сангушки, Чарторийські, Пронські, Ружинські, Соломирецькі, Головчинські, Крошинські, Масальські, Горські, Соколинські, Лукомські, Пузини та інші незчисленні, що їх довго було б перелічувати?"
Позбавлений своєї „провідної верстви", український народ став „неповним", скаліченим організмом, а селянство застогнало в кріпацькій неволі...
... Бурхливий порив бурі відкидає геть усю запону історичного туману — і заграло багатобарвно під бунчуками й прапорами козацтво на чолі з своїм „богоданим" гетьманом Богданом Хмелем. На тисячі гін від Дніпрового лиману й до Сяну залунав потужною хвилею спів^звага: Гей, не дивуйтесь, добрії люди,
Що на Вкраїні повстало...
...Козацька держава — Гетьмднщина. Після батька Хмеля — Юрась Хмельниченко („до булави треба голови"), потім Іван Виговський, знов Хмельниченко, а далі Тетеря, Брюховецький, Дорошенко, ще раз Юрій Хмельницький, потім того Многогрішний, Самойлович, Мазепа й інші гетьмани з ласки „білого царя Московського". За більш як сто років існування цієї автономної деріжави знов виробилась „провідна верства" — козацька старшина, що поневолила поспільство. Найвиразніше Мазепа приклав до цього руку; він же хотів накласти „кріпкий мундштук і на розгнуздане Запоріжжя", опору українських вільностей... І тому народ не пішов за ним, як він поєднався з Карлом XII Шведським...
...Разом із старшиною поневолювала народ і церква, зокрема манастирі, що мали своїх „посполитих", кріпаків, і ті робили на них. А як, наприклад, „посполиті" с. Ястребщини покозачилися, чернігівський архиєпископ Йоан Максимович видав року 1706 „окружне послання", а в ньому писав: „За таку їхню самоволю відлучаю їх, з домами їхніми, від божої благодаті й взаємнення християнського і забороняю1 допускати їх у храм'и божі, а як хто з них або- в домах їхніх потире — не ховати, хто народиться — не христити. А хто їх прийме в свій дім чи до них піде, — і на таких це моє не благословенство пошириться".
Отаке то те християнство і така його „любов до ближнього"!
... Цариця Катерина уже серед білого дня (бо від історичного туману не залишилося й сліду!) скасувала Гетьманщину (1764 р), знищила Запоріжжя (1775 р.), а нове „благородне російське дворянство", колишня козацька старшина, сподіваючись збагатитись на цій ліквідації своєї держави, „залишило цю націю чекати обіцянки божої з неба" („Історія русів", кінець XVIII в.). І насунулась на Україну важка хмара — дворянсько-поліційна імперія Росія. Повставали проти покріпачення турбаївіці, та несила їм була вже виборсатись...