ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Коли з’являвся новий лікар і з самого початку був наляканий побаченим, він запитував: “Як усі ці речі можуть тут відбуватися”? І потім слідувало щось на кшталт загальної відповіді... що все ставила на свої місця. Що краще для нього [в’язня] — здихати [verreckt] в гівні чи піти на небеса у [хмарі] газу? І це вирішувало проблему для ініціаторів таких розмов [Eingeweihten].

Масові вбивства були незаперечними реаліями життя, до яких, як очікувалося, кожен має адаптуватися.

Рамкування геноциду євреїв у назві «остаточне розв’язання» (Endlosung) служило подвійній психологічній цілі: «вона окреслює масові вбивства, але це не озвучується напряму та не дає негативних емоцій; фокус зберігається на першочерговій необхідності вирішення проблеми». Усе це перетворює цю ситуацію на складну проблему, яка повинна бути вирішена будь-якими способами, необхідними для досягнення прагматичної цілі. Ці «інтелектуальні вправи» забирали емоції та співчуття зі щоденного життя лікаря.

Проте їхня робота з відбору в’язнів для знищення була одночасно такою «обтяжливою та пов’язаною із жахливим злом», що цим високоосвіченим лікарям доводилося використовувати усі можливі види психологічного захисту, щоби втекти від реальності, у якій вони є співучасниками вбивств. Для декого «психічне заціпеніння», що розділяє стан афекту і розумову діяльність, стало нормою; для інших це було шизофренічне роздвоєння. Полярні протилежності жорстокості й порядності одного і того ж лікаря в різний час викликали два радикально різні внутрішні психологічні комплекси: у підґрунті одного були «загальноприйняті цінності», освіта і життєвий досвід «нормальної людини», іншого — «нацистська ідеологія Аушвіцу з цінностями, зовсім відмінними від загальноприйнятих». Ці подвійні тенденції змінювали одна одну зо дня в день[187].