ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Пізніше Крейґ Гейні прийняв складне рішення: звільнити Даґа (8612) лише після 36 годин від початку участі в експерименті. Причина — нервовий зрив Даґа (8612):
Як організатори експерименту ми не очікували, що станеться щось подібне, і не мали плану дій на випадок такої ситуації.
З іншого боку, ми усвідомлювали, що на цього хлопця звалилося більше, ніж ми могли передбачити... Саме тому я віддав перевагу етичному і гуманному рішенню — звільнити в’язня 8612. Чим ми можемо пояснити те, що наші очікування не справдилися? Чому для учасників експерименту це було таким стресом? Крейґ пригадав де які наші помилки:
Ми швидко вхопилися за пояснення, яке видавалося нам не тільки обнадійливим, а й правдоподібним. Мабуть, Даґ зламався, тому що був надто слабким, або в нього були якісь особистісні дефекти, через що він був надто чутливим і надто сильно перейнявся тим, що відбувалося. Ми дійсно хвилювалися, що погано відібрали людей для експерименту і не помітили певних вад у декому з учасників. І лише трохи згодом ми оцінили всю іронію ситуації: для пояснення такої поведінки ми обрали диспозиційну теорію особистості, яку саме й збиралися спростувати, і навіть не спробували пояснити поведінку впливом ситуаційних змінних[181].
Повернімося ще раз до поведінки Даґа (8612), щоб зрозуміти, наскільки він був спантеличеним:
Я вирішив вийти з експерименту, але потім поговорив з вами, і ви сказалі «ні» і намахали мене. І коли я повернувся в експеримент, я зрозумів, що ви мене намахали, і був на вас дуже злий. Тому я почав розробляти схеми для втечі, хай там що. Одним із найпростіших способів, який не нашкодив би ні людям, ні обладнанню, було зімітувати нервовий зрив, що я і зробив. Коли я був у камері, то спеціально почав психувати.
Але, знаючи, що мені влаштують зустріч із Джаффе, я не хотів витрачати всю енергію відразу. Я знав, що можу справити на нього таке враження, що мене випустять. Навіть коли я був розстроєний, я маніпулював вами. А я таки і насправді був розстроєний. Неможливо вдавати горе, якщо ти його зовсім не відчуваєш. Так само, щоб прикидатися божевільним, треба бути типу трохи божевільним, знаєте? Я не знаю, чи я насправді був розстроєний, чи тільки прикидався... Я був злий на того чорного хлопця. Як його ім’я? Картер? Я був злий і на вас, докторе Зімбардо, за те, що ви підписали зі мною цей контракт, щоб використати як якогось раба... і те, як ви повелися зі мною потім. Але що вам залишалося? Ви і ваша команда мусили продовжувати експеримент[182].
ЧОМУ СИТУАЦІЯ МАЄ ЗНАЧЕННЯ
Певні потужні соціальні умови можуть сильно змінити людину майже на рівні хімії, як от в історії Роберта Льюїса Стівенсона про доктора Джекілла і містера Хайда. Я гадаю, що Стенфордський в’язничний експеримент цікавить людей уже протягом багатьох десятиліть тому, що відкрив приголомшливу таємницю «трансформації характеру». Він показав, що в певних ситуаціях добрі люди можуть раптово стати жорстокими, як наші наглядачі, або патологічно пасивними жертвами, як наші в’язні. Люди з добрими намірами можуть піддатися вимушеній спокусі зла. Вони можуть поводитись в ірраціональний, дурний, саморуйнівний, антисоціальний і бездумний спосіб. Це відбувається, коли вони потрапляють у «всеохопні ситуації», які змінюють людську природу, стабільність нашої ідентичності, характеру і моралі.[183]
Нам хочеться вірити в найкраще в людях, беззаперечне і незмінне. У те, що ми маємо силу протистояти зовнішньому тискові, оцінювати ситуацію з позиції здорового глузду та не піддаватися спокусам. Ми вважаємо, що люди наділені божественними моральними і раціональними якостями, які роблять нас праведними і мудрими. Ми спрощуємо складність людського досвіду, малюючи у своїй уяві непроникний кордон між добром і злом. З одного боку є Ми, Наша сім’я, Наша родина, а з іншого — Вони, їхні сім’ї і їхні родини. Парадоксально, але, вважаючи себе невразливими до обставин, ми самі копаємо собі яму, перестаючи бути пильними до того, що відбувається.
Стенфордський в’язничний експеримент, поряд з багатьма іншими науковими дослідженнями у галузі соціальної психології (про які піде мова в розділах 12 та 13), відкривають нам правду, яку ми не хочемо прийняти: більшість з нас може змінитися під впливом обставин. Наші уявлення про те, як ми вчинили би в тій чи тій ситуації, можуть мати мало спільного з тим, як ми вчинили би насправді. Стенфордський в’язничний експеримент закликає нас відмовитися від своїх уявлень про те, що позитивні схильності є сильнішими за негативні обставини. Ми здатні уникати, запобігати, перемагати і змінювати негативні обставини тільки тоді, коли можемо побачити їхню потенційну силу «заразити нас», спостерігаючи за тим, як поводяться інші в аналогічних умовах. Давньоримський комедіограф Теренцій так висловив важливість розпізнавання ситуацій: «ніщо людське не є для мене чужим».
181
Р. G. Zimbardo, С. Maslach, С. Haney, «Reflections on the Stanford Prison Experiment: Genesis, Transformations, Consequences», y: Obedience to Authority: Current Perspectives on the Milgram Paradigm, ed. T. Blass, Mahwah, NJ: Erlbaum, 1999,—C. 193-237, цитата на c. 229.
182
Підсумкове інтерв’ю в’язня.
183
R. J. Lifton, Thought Reform and the Psychology of Totalism, New York: Harper, 1969.