ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло
- Автор: Зимбардо Филипп Джордж
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Yakaboo Publishing
- ISBN: 978-966-97633-6-5
- Переводчик: Любомир Шерстюк
- Жанр: Психология
Электронная книга - «ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло». Краткое содержание книги:
Ми повинні робити висновки з трансформацій, які відбувалися у поведінці нацистських наглядачів у концентраційних таборах, чи в таких деструктивних сектах, як «Храм народів» Джима Джонса чи одній з новітніх японських сект — Аум Сінрікьо. Геноцид та інші звірства, які відбувалися в Боснії, Косово, Руанді, Бурунді, а також недавно в суданському регіоні Дарфур, також дають нам переконливі докази того, як розсипається наша гуманність і співчуття під впливом соціальних сил та абстрактних ідеологій завоювання і загрози національній безпеці.
Будь-який найгірший вчинок, який коли-небудь робила людина, кожен із нас може повторити знову під впливом тих чи тих обставин. Знання про цей феномен аж ніяк не виправдовує зло. Воно, скоріше, демократизує його, показуючи, що будь-хто може бути заплямованим. Не тільки деспоти і збоченці чинять зло. Ми можемо опинитися на їхньому місці.
Головний урок, якого вчить нас Стенфордський в’язничний експеримент, — обставини мають значення. Соціальні обставини можуть мати більш глибокий вплив на поведінку та ментальне функціонування окремих людей, груп, національних лідерів, ніж ми могли би подумати. Деякі обставини можуть змусити нас поводитись так, як ми і не могли очікувати[184].
Сила обставин найбільш помітна в нових умовах, де люди не можуть керуватися звичними моделями поведінки. За таких обставин звичні системи винагород не спрацьовують, і очікування не справджуються. Під впливом цих умов особистісні змінні не особливо допоможуть передбачити поведінку людини. Будь-які наші уявлення про те, як ми зреагуємо в тій чи тій ситуації, базуються на досвіді аналогічних ситуацій у минулому але рідко в ситуаціях, коли вам доводиться стати в’язнем чи наглядачем.
Саме тому, якщо ми хочемо знайти пояснення дивній і незвичній поведінці, ми повинні почати з аналізу ситуації. Диспозиційний аналіз (спадковість, особистісні риси, патології й таке інше) ми можемо застосовувати тільки тоді, коли знайти ситуативну причину не вдалося. Мій колега Лі Росс, додає, що такий підхід заохочує нас практикувати «атрибутивне милосердя». Він має на увазі, що замість того, щоб звинувачувати людину в її діях, нам слід спершу проаналізувати ситуацію, яка їх спричинила.
Хоча атрибутивне милосердя зрозуміле в теорії, на практиці його важко застосувати. Кожен з нас має потужне упередження — «фундаментальну помилку атрибуції», — що не дає нам змоги раціонально оцінювати людей[185]. Суспільства, які пропагують індивідуалізм (як-от США та багато інших країн Західного світу), вірять у те, що особистісні якості важать більше, ніж обставини. Пояснюючи поведінку, ми надто сильно наголошуємо на особистості й, навпаки, применшуємо роль ситуативного впливу. Я сподіваюсь, що після прочитання цієї книжки ви почнете помічати цей дуальний принцип у власних діях і в рішеннях інших людей. Давайте розглянемо деякі аспекти нашого експерименту, які доводять, що обставини мають значення.
СИЛА ПРАВИЛ У ФОРМУВАННІ РЕАЛЬНОСТІ
Ситуаційні сили у Стенфордському в’язничному експерименті поєднували в собі кілька чинників, жоден з яких не був дуже значущим сам по собі, проте разом вони були дуже сильними. Одним з ключових чинників були правила. Правила — це формальний, спрощений метод управління неформальною складною поведінкою. Вони працюють завдяки зовнішнім регуляторам, шляхом встановлення того, що є необхідним і прийнятним, а отже, винагороджується, а що є неприйнятним і, відповідно, карається. З плином часу правила починають жити власним життям і мати юридичну силу, навіть коли вже більше не є актуальними, стають нечіткими чи змінюються через непостійність і забаганки правоохоронних органів.
Наші наглядачі могли виправдати більшу частину шкоди, яку вони завдавали в’язням, покликаючись на правила. Згадаймо, до прикладу, страждання, яких довелося зазнати в’язням, запам’ятовуючи набір сімнадцяти деспотичних правил, придуманих наглядачами та начальником тюрми. Розглянемо також зловживання правилом 2, що дозволяє їсти лише у встановлені години споживання їжі, для того, щоб покарати Клея (416) за те, що він відмовився їсти якісь смердючі сосиски.
184
L. Ross, R. Nisbett, The Person and the Situation, New York: McGraw-Hill, 1991.
185
L. Ross, «The Intuitive Psychologist and His Shortcomings: Distortions in the Attribution Process», Advances in Experimental Social Psychology, vol. 10, ed. L. Berkowitz, New York: Academic Press, 1977.—C. 173-220.