Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Тому ще раз звертаюся до вас, Юрію Михайловичу, і ваших співвітчизників. Дорогі нащадки великого Трипілля, славної Аратти, благочестивої Київської Русі, доблесних січовиків, високо тримайте Біблію — Книгу Книг. У ній йдеться про вас, і ви повинні пишатися цим. Потрібно, щоб полум'я цього світильника духу і розуму розгорялося більше і більше. Виносьте цей ліхтар на багатолюдні майдани, на широкі вулиці і в найглухші закутки. Хай знає і бачить світ!
СТВОРЕННЯ СВІТУ
І бачив я Небо нове і Землю нову…
Біблія
ПРО ЩО МОВЧИТЬ БОГ НОЧІ
Мысленная Луно, ею же нощь заблуждения, яко день просвещается.
Акафист св. Варваре
Я довго вагався: чи давати розповідь Гуру в тій частині, де йдеться про найнеймовірніше — характеристику Місяця як штучного об'єкта? Чи не підірву я довіри читача? Але, по-перше, цей момент розповіді логічно необхідний, по-друге, в наступні роки я знаходив та ще й досі знаходжу підтвердження почутого від Самдена в працях багатьох дослідників.
— Ми живемо в підмісячному світі у повному розумінні цього слова. Хто з цим не згодний, той мало що розуміє в земній історії і в творенні життя, — так розпочав Гуру.
— За християнським Ученням, як відомо, світ створений Богом близько 8 тисяч років тому, точніше 5508 року до н. е. Літочислення у Візантії, в Київській, а пізніше в допетрівській Русі велося саме з цієї дати. Що вона означає? Чисту вигадку, безпросвітну дурість наших предків (над якими знущались атеїсти всіх часів, хизуючись школярською ерудицією) чи щось серйозніше? Щоб відповісти на це запитання, потрібно знати факти, відсутні у загальноприйнятих курсах історії.
11 542 року до н. е. — фатального в історії Землі — трапилась велика катастрофа. Саме вона описана Платоном. Стихія «в один день і одну тяжку ніч» згубила останній оплот Атлантиди — архіпелаг Посейдонію. Загинула значна частина людства. Більшої з тих часів не було.
Ця дата відбита в легендах і календарях багатьох народів. З неї починали свою історію стародавні єгиптяни, ассирійці, доколумбові народи Америки, протоіндійці доарійської епохи. Так, давньоєгипетський сонячний цикл нараховував 1460 років (період Сотіс). Один із цих циклів завершився 1322 року до н. е. Якщо відрахувати від нього сім циклів назад, виходить 11542-й рік — рік катастрофи. Давньоассирійський календар складався з місячних циклів — по 1805 років кожний. Кінець одного з них припадає на 712 рік до н. е. Якщо відкинути від нього шість циклів назад, знову виходить 11542-й рік. У майя календарна ера розпочиналась 3373 року до н. е., а календарний цикл тривав 2760 років. Три цикли назад дають 11543-й рік (різниця в один рік пояснюється зсувом початку року). І так далі. Такі збіги не можуть бути випадковими.
Катастрофу вже не піддають сумніву (твердження деяких неосвічених істориків не беремо до уваги), сперечаються про її причини [Під впливом розповіді Гуру я поїхав на наукову конференцію з проблем катастрофи, яка проводилась 1971 року в Бюракані. Пам'ятаю виступи В. Амбарцумяна і В. Шкловського, шо вразили всіх. Визнаючи катастрофу як факт, сперечались лише про її причини. Одні стверджували, що Земля зіткнулася з якимось небесним тілом, інші — шо вона «захопила» Місяць, треті — що це був спалах вулканічної діяльності]. А причина була ось у чому. Того року наша планета отримала супутник — четвертий числом Місяць. Попередній припинив своє існування близько 20 тисяч років тому, після чого почалося велике зледеніння, а панівна на Землі третя раса (раса атлантів) вступила в кінцеву стадію своєї історії. Залишився тільки архіпелаг Посейдонія.
Третій супутник падав повільно, понад три тисячі років. Спочатку він розколовся на чотири шматки, які проносилися на відстані 30–40 тисяч кілометрів від Землі. Утворився гігантський шлейф, який, знижуючись, дедалі більше затуляв небо. Потім місячна маса, що падала, почала розжарюватись від опору атмосфери. Води океану «стягувались'' до екватора гід впливом місячного тяжіння, що посилювалося, затоплюючи землю. Потоп розгортався вздовж екватора у вигляді «гребеня». Розпочався процес горотворення.