Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
За переказами, до середини VI тисячоліття до н. е. крижаний панцир, що тиснув на європейську землю, розтанув. На місці Балтійського моря утворилося гігантське водоймище, що загрожувало прорватись через весь континент до Чорного моря. Потеплішав і зволожився клімат. Ліси Центральної Європи буяли віковими липами, дубами, кленами, в'язами.
Відчутнішими ставали хвилі зайшлого населення з півдня та південного сходу — мисливців, рибалок, збирачів диких рослин і трав. Назустріч їм рухалися з північного заходу нечисленні, але добре організовані племена світловолосих, блакитнооких, рослих, довгоногих людей. Люди Півночі, вони зовсім не були схожими на мешканців тундри — темноликих, низькорослих, ширококостих, вайлуватих. На оленях і собаках вони рухалися на південний схід, змінюючи стоянки через кожні 30–50 років, обростаючи місцевими мешканцями.
У них не було показної гордовитості, хоча і відчувалась якась вища природа. Вільно асимілюючись з млеччха [Млеччха — варвар, неарієць](аборигенами) і навіть сприймаючи місцеві звичаї, вони все-таки оберігали свою віру — культ сонячного світла і жінки — берегині вогнища і кули [Кула — сім'я].
Співали вони переважно про якесь далеке північне місто-матрику [Матрнка — мати], що знаходилось на острові Туле, гірські масиви якого височіють над холодними хвилями у відблиску полярного сяйва і оповиті білими туманами, а долини потопають у смарагдовій зелені.
Згодом, коли у них з'являться аватар і велика усвідомлена мета, їх назвуть учителями людства, людьми «нетутешніх знань і навіть (подекуди) богами. Але й перед «створенням світу», під час їх стихійного розселення, навколишні племена не могли не потрапити під вплив інтелекту і духу аріїв. їх перекази і гімни дихали глибокою інтуїцією, космічною свідомістю, таємницею «подвійного» походження людства. «Небо — мій батько, — співали вони, — вів зачав мене. Всі небесні створіння — моя сім'я. Моя мати — Земля. Вивищена частина її поверхні — лоно її, там батько запліднює надра тої, яка одночасно дружина і дочка його». Крім того, гімни пророкували, що скоро народиться аватар — вождь, пророк аріїв та інших племен. I день настав — один із днів 5527 року до н. е. Це рік народження Рами.
У давньоіндійській поемі «Рамаяна» він оспіваний як Рамачандра — головний герой, прославлений аватар, якого часом прирівнювали до бога Вішну. Але свою божественну сутність Рама виявив 5508 року (рік створення світу!), коли в дев'ятнадцятирічному віці прийшов на берег Дніпра.
Тут Гуру посміхнувся:
— Ось що значить біблійна дата створення світу! Це момент народження арієзованого підмісячного світу, і він пов'язаний з Рамою і вашими дніпровськими кручами…
АВАТАР НА ЗЕМЛІ УКРАЇНИ
Явь наших снов Земля не истребит!.. М. Волошин
— Як свідчать перекази, Рама володів здібностями ясновидця, він успішно займався зціленням. До нього ще в юнацькі роки з повагою ставилися не тільки прості люди, а й старійшини. Все це надавало авторитету Рамі, і кількість його прихильників, однодумців швидко зростала.
Однієї літньої ночі Рама прийняв основну інкарнацію: уві сні йому з'явився посланець Неба, котрий відкрив таїну його подвійного народження, розповів про вготований йому шлях, про його месіанську роль і благословив на шлях аватара. «Вождь людської слави, — почув він голос із Неба. — Веди, навчай, твори».
Незабаром Рама взяв символ Овна — досить миролюбної, благородної і сміливої тварини, яка завжди стає на захист свого стада і веде його за собою. Знак Овна в поясі зодіаку почали називати знаком Рами. Цікаво, що Ісус Христос також водив за собою людей під знаком Овна (Агнця). Та й зображали його у перші роки християнства виключно у вигляді агнця, який лежав на хресті.
У 5508 році до н. е. Рама зі своїми людьми вийшов на гористий, порослий лісом берег великої ріки. Згодом цю ріку називали по-різному: Ерак, Нерпа, Борисфен, а слов'яни назвали Дніпром. А був тоді Дніпро ширший, аніж за наших часів. Його низький лівий берег ледь проглядався з київських гір. Раму та його людей вразили величне голубе розложище, мальовничі високі узгір'я, розпадини, вибалки правого берега, ближчі й далекі острови, огорнуті зеленню. А за спиною ряхтіла під сонцем облямована лісистими пагорками затишна долина, якою, посеред широкого лугу, текла невеличка річка, і в неї впадали два струмки. Це тепер центр Києва — Хрещатик.