Пригоди бравого вояки Швейка
- Автор: Гашек Ярослав
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-093-6
- Переводчик: Степан Масляк
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Пригоди бравого вояки Швейка». Краткое содержание книги:
— Цю війну, панове, ми безперечно виграємо, ще раз кажу вам, — промовив Швейк і з тими словами розпрощався з юрбою, яка його супроводила.
Десь із далеких нетрів історії летіла до Європи правда, що завтрашній день зруйнує навіть плани сьогоднішнього дня.
Розірвавши зачароване коло, Швейк знову опинився вдома
В стінах управління поліції панував дух чужого авторитету.
Він встановлював, наскільки громадяни захоплені війною. За винятком декількох людей, які не заперечували, що вони сини народу, приреченого пролити кров до останньої краплі за зовсім чужі для нього інтереси, управління поліції являло собою чудову колекцію бюрократичних хижаків. Вони вважали, що лише тюрми і шибениці спроможні оборонити існування хитромудрих параграфів. При цьому хижаки-бюрократи поводилися зі своїми жертвами із злобною чемністю, зважуючи заздалегідь кожне своє слово.
— Мені дуже прикро, — сказав один із тих хижаків чорно-жовтої породи{35}, коли до нього привели Швейка, — що ви знову попали в наші руки. Ми думали, ви виправитеся, але, на жаль, помилилися.
Швейк мовчки притакнув головою з таким невинним виглядом, що чорно-жовтий хижак допитливо поглянув на нього і з притиском сказав:
— Не дивіться так по-ідіотськи.
Однак він зараз же перейшов на ласкавіший тон:
— Нам, безперечно, дуже прикро тримати вас у тюрмі, і можу вас запевнити, що, на мій погляд, ваша провина не така-то вже й велика, бо нема сумніву, що, при ваших невеликих розумових здібностях, вас на це підмовили.
Скажіть мені, пане Швейку, хто, власне, наштовхує вас на такі безглузді витівки?
Швейк кашлянув і відізвався:
— Даруйте, пане комісаре, але про жодні безглузді витівки я нічогісінько не знаю.
— А чи ж це, пане Швейку, не безглуздя, — прозвучав удавано батьківський тон, — якщо ви, згідно з рапортом поліцая, який вас сюди привів, викликали збіговисько народу перед розклеєним на розі маніфестом про війну і підбурювали народ вигуками: «Хай живе цісар Франц Йосиф Перший! Цю війну ми виграємо!»
— Я не міг байдуже на це дивитися, — заявив Швейк, вперши свої добрі очі в обличчя інквізитора. — Та піді мною аж жижки затремтіли, коли я побачив, як всі читають цей маніфест про війну, а радості мов шилом юшки вхопили. Ні вигуків «хай живе», пане раднику, ні «ура», — мовчать, немов задниця у гостях. Буцімто і не до них пили. Та невже ж старий вояка дев’яносто першого полку міг спокійно на таке дивитися? То я й вигукнув так, як ви кажете. І ви на моєму місці, я певен, зробили б те ж саме. Якщо війна, то її треба виграти, і треба конче кричати: «Хай живе наясніший цісар!». А як же ж інакше?
Припертий до стінки чорно-жовтий хижак не витримав погляду невинної овечки Швейка, опустив очі на службові папери і сказав:
— Я цілком зрозумів би ваше захоплення, коли б воно було проявилося за інших обставин. Самі, однак, добре знаєте, що вас вів поліцай, і тому такий патріотичний вигук міг і мусив здатися громадянам скоріше іронічним, ніж серйозним.
— Якщо когось веде поліцай, це важка хвилина в житті людини. Але коли людина навіть в таку важку хвилину не забуває, що саме треба робити в часи війни, то, думаю, така людина не така то вже й погана.
Чорно-жовтий хижак загарчав і ще раз поглянув Швейкові у вічі.
Швейк відповів йому теплим поглядом невинних, м’яких, скромних і ніжних своїх очей.
Хвилину обидва дивилися пильно один на одного.
— Чорт вас бери, Швейку, — сказали нарешті чиновницькі бакенбарди, — але знайте, тільки-но ще раз потрапите сюди, я вас взагалі ні про що більш не питатиму, а помандруєте прямо до військового суду на Градчанах{36}. Зрозуміли?
Чиновник не спам’ятався, як Швейк підскочив до нього, поцілував руку і сказав:
— Хай вам Бог заплатить за все! Якщо ви потребуватимете колись чистокровного песика, будьте ласкаві звернутися до мене. Я торгую псами.
Ось так Швейк опинився знову на волі і на дорозі додому.
Він роздумував, чи не зайти ще до кнайпи «Під чашею», і кінець кінцем відчинив двері, через які недавно вийшов у супроводі агента Бретшнейдера.
У кнайпі панувала могильна тиша. Там сиділо кілька відвідувачів і між ними паламар костелу св. Аполлінарія.
Обличчя їхні були похмурі. За шинквасом сиділа шинкарка Палівцева і тупо дивилася на пивні крани.
— От я й повернувся, — весело промовив Швейк, — дайте-но мені кухоль пива. А де наш пан Палівець? Уже вдома?