Царський курйоз
- Автор: Зуев-Ордынец Михаил Ефимович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Т. К. Дорохов
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Царський курйоз». Краткое содержание книги:
У своїй новій історико-пригодницькій повісті «Царський курйоз» автор розповідає про долю ефіопського хлопчика, згодом знаменитого Ганнібала, визначного військового інженера і державного діяча, прадіда геніального російського поета О. С. Пушкіна.
Дев’ятирічного сина абіссінського князя було викрадено в турецького султана, що тримав хлопчика як заложника, і привезено в Петербург у подарунок Петру І. Здібності хлопчика привернули увагу російського царя, і вій обдарував маленького африканця ласкою і дружбою.
В оповіданні «Дзвін-могила» змальовано боротьбу робітних людей проти своїх жорстоких, свавільних хазяїв у тяжкі часи царювання Катерини II.
Обидва твори яскраво відбивають епоху.
Цей кінський тупіт потяг за собою чаушів. Вони промчали повз нішу. Втікачі чули шалене хропіння коней, брязкіт збруї і зброї. Бурки чаушів розвівалися, мов чорні крила химерних птахів. Ібрагім не витримав і закричав злякано. Сапонгі міцно затис йому долонею рота. Та хлопчик, не тямлячи себе від страху, вчепився зубами в його сухі пальці і, коли рука відсмикнулась, знову закричав. Тоді щось важке вдарило його по голові; зоряне небо, повільно перевернувшись, почало боком падати на горизонт, і хлопець знепритомнів.
Ібрагім отямився від свіжого вітерця, що обвівав його лице. Хлопець лежав на чомусь жорсткому, під ним булькотіла і дзюрчала вода. Ібрагім підвів голову і одразу ж почув злий голос гнилозубого:
— Лежи, собако!
Але Ібрагім встиг-таки роздивитися, що вони пливуть на каїку і гребе все той же мовчазний, що не знати як знову з'явився, супутник Сапонгі, а сам гнилозубий сидить за кермом.
Щоб не злити цю страшну людину, Ібрагім лежав нерухомо й дивився у небо. Воно перед світанком зблідло і похолоднішало, зорі померкли. І раптом якась чорна стіна сховала від його очей небо і зорі. Придивившись, хлопчик побачив високий борт корабля, а ще вище, на тлі зблідлого неба, чорне павутиння снастей.
Через кілька хвилин Ібрагім стояв на палубі бригантини, що ледь помітно гойдалася. Якийсь кругловидий, з неосяжно товстим черевом чоловік дружньо плескав його по плечу і швидко щось говорив незнайомою мовою. Потім з’явився Сапонгі, взяв його за руку і повів униз, в тісну задушну каюту. Вказуючи на розстелену циновку, сказав коротко й суворо:
— Лягай!
Ібрагім покірно ліг. Гнилозубий дістав з-за пазухи флакон з якоюсь рідиною і подав його Ібрагімові:
— Пий!
Ібрагім випив гіркувату пахучу рідину. Повертаючи гнилозубому порожній флакон, спитав боязко:
— Коли прийде мій брат?
Але Ібрагім не знає, чи дістав відповідь. Очі його раптом затяглися жовтим туманом, повіки стали важкими, гнилозубий почав відпливати кудись у темну далину і, нарешті, зник. Зник зовсім і назавжди з його життя.
Неприродно тяжкий і міцний сон Ібрагіма обірвали численні гучні й злі голоси людей, які про щось сперечалися. Він насилу розплющив очі і з подивом глянув угору, на товстий вигнутий бімс[16]. Запах каюти, сируватий і смолистий, нагадав йому, що він перебуває на кораблі. Ібрагім встав і по вузенькому трапу вибрався на палубу. На недалекому лівому березі сніжно біліли під сонцем будиночки і маяк Кавакі[17]. За кормою «Святого Георгія» голубів Босфор, а носом судно повернулося до темно-синього безкрайого моря.
Кричали матроси бригантини — смагляві напівроздягнені греки. Їм відповідали турки, прикордонні стражники, що сиділи у великому човні, причаленому до якірного каната «Святого Георгія». Матроси вертіли кабестан, а стражники, вчепившись у якірний канат, не дозволяли підняти якір. Голосніше за всіх і більше за всіх горлав капітан Контаракі, червонопикий черевань у повстяному капелюсі, жилетці на голому тілі, з шабельним рубцем через усе обличчя і великою срібною сергою в напіввідрубаному вусі. Схилившись низько за борт, він репетував, шалено розмахуючи руками:
— Чому не дозволяєш якір підняти, собачий сину, свиняче вухо?.. Опустіть канат, дияволові племінники!.. Я вам вуха відрубаю!..
У відповідь йому кричав з човна, погрожуючи пістолетом, юз-баші[18] прикордонників:
— Жоден корабель не має права вийти з протоки!.. Ви чули три гарматні постріли? Закон знаєте?
— Плював я на ваші гармати і на ваш закон! — лютував шкіпер. — Я Контаракі, розумієш, капітан Контаракі!.. Я причалюю і відчалюю, коли мені подобається. Пусти канат, хабарнику, п’янице, нічний злодію!
Та його владно відсторонив чоловік з довгими вороними вусами і лисячою мордочкою. Він теж стояв коло борту, але досі мовчав. Чоловік витяг з-за пояса великий аркуш паперу і, піднявши його, закричав:
— Гей, у човні, слухайте! Я граф Владиславич-Рагузинський, підданий московського царя. Ось фірман — указ, підписаний султаном. Він дозволяє бригантині «Святий Георгій», котру я найняв, вийти з протоки в будь-який час і в будь-якому напрямі. Хай ваш начальник підніметься на палубу і своїми очима подивиться на султанські підпис та печать.
На човні змовкли, і юз-баші по якірному канату спритно й швидко видерся на палубу. Він узяв у рагузинця фірман, прочитав його і повернув, благоговійно притисши до чола.
— Це печать султана, хай буде священне його ім'я! Все правильно. Пливіть куди завгодно.
16
Бімс (англ.) — поперечна балка, що підтримує палубу і становить частину поперечного набору судна.
17
Селище на півночі Босфору, де протока з'єднується з Чорним морем.
18
Начальник сотні, військовий чин.