Царський курйоз
- Автор: Зуев-Ордынец Михаил Ефимович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Т. К. Дорохов
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Царський курйоз». Краткое содержание книги:
У своїй новій історико-пригодницькій повісті «Царський курйоз» автор розповідає про долю ефіопського хлопчика, згодом знаменитого Ганнібала, визначного військового інженера і державного діяча, прадіда геніального російського поета О. С. Пушкіна.
Дев’ятирічного сина абіссінського князя було викрадено в турецького султана, що тримав хлопчика як заложника, і привезено в Петербург у подарунок Петру І. Здібності хлопчика привернули увагу російського царя, і вій обдарував маленького африканця ласкою і дружбою.
В оповіданні «Дзвін-могила» змальовано боротьбу робітних людей проти своїх жорстоких, свавільних хазяїв у тяжкі часи царювання Катерини II.
Обидва твори яскраво відбивають епоху.
— А що я тобі казав, сину сміливця? — дружньо штовхнув ліктем Контаракі у бік юз-баші.
А рагузинець спитав невинно:
— Чому закрито протоку, ефенді?
— Ми самі добре не знаємо, — неохоче відповів юз-баші. — З сералю чи то втік, чи то викрадений якийсь важливий заложник чорний хлопчик.
І раптом він здивовано підвів голову і втупився в одну точку, кудись за спину Контаракі і Сави. Грек і рагузинець хутко обернулися. На капітанському містку, сонно протираючи очі, стояв Ібрагім.
— Боже великий! Він прокинувся якраз вчасно! — простогнав Сава, з відчаєм схопившись за голову. І одразу ж відскочив злякано вбік. Юз-баші вихопив з піхов шаблю і кинувся на Контаракі.
Шабля свиснула над головою товстуна. Але той встиг швидко присісти, а потім схопив юз-баші за широкі шаровари і, легко піднявши, шпурнув за борт. Усе ще розмахуючи шаблею, турок шубовснув у воду.
— Рубай якірний канаті — заревів шкіпер. Став паруси! До керма!
Перерубаний якірний канат упав у воду. Заскрипіли пронизливо блоки, верхні паруси піднялися і слабко наповнились вітром. Бригантина повільно рушила.
Сава і Контаракі кинулися на корму подивитись, що робитимуть стражники. Мокрий юз-баші вліз у човен і, махнувши шаблею, щось гукнув. Десяток довгих тонких весел вдарили по воді. Човен помчав у погоню за бригантиною.
Контаракі зиркнув на човен, що мчав слідом, потім перевів погляд на обвислі паруси бригантини і, нарешті, сказав спокійно:
— Доженуть! Вітру нема.
— Доведеться здатись, — розгублено промовив Сава, дивлячись на човен, що швидко наближався, і нащупуючи секретні амбасадорські листи до царя — встигнути б їх знищити.
— Що-о? Здатись? — заревів товстун. — Контаракі іспанцям не здавався, венеціанцям не здавався, алжірцям не здавався! А цим бабам здатися?
Він метнувся кудись на ют і повернувся, тягнучи за собою на вірьовці бронзовий фальконет на чотириколісному лафеті. Сава кинувся до шкіпера:
— Не смій стріляти! На палю захотів?
— Пусти, боягузе! — відштовхнув його Контаракі.
Він підтяг фальконет до борту, навів його і приклав гніт до запалу. Фальконет рвонув горлато.
Сава закрив обличчя долонями, але не втерпів, крізь пальці подивився, куди влучив Контаракі: недалеко від носа човна злетів фонтан води, спалахнув райдугою і згас.
— Не долетіло, — сказав розчаровано Контаракі. — Доведеться на абордаж зчепитися. А здаватись нам, Саво, не можна. Ти контрабанду везеш, арапченя свое,і у нас контрабанди повний трюм. Так і так на палю сідати доведеться.
Шкіпер склав руки рупором і гучно крикнув комусь:
— Опанасе, роздай хлопцям зброю!
Він хитнувся при цьому, але встояв, звично розставивши ноги, і здивовано оглядівся. Велика хвиля, піднята вітром, наздогнала бригантину, вдарила в корму і обдала її мокрим пилом. Контаракі підстрибнув радісно, з несподіваною легкістю і закричав;
— Наш вітер! Став усі паруси!
Матроси кинулись до талів і горденів. На щоглах злетіли паруси і туго, до дзвону наповнилися вітром. Бригантина, мов підстьобнута батогом, вилетіла з тіснин Босфору на простір Чорного моря. Контаракі зняв капелюха і церемонно розкланявся з човном:
— До приємної зустрічі, ефенді! Передам од вас привіт московському цареві!..
7
Чорне море перетнули непомітно. Весь час дув попутний вітер. Контаракі і Сава розважалися на містку, стукали кісточками доміно і перекидали в рот чарку за чаркою густу тягучу мастику. Обидва босі, напівроздягнені.
Керч з’явилась удень. Але в товстого контрабандиста Контаракі, очевидно, були давні рахунки з керченським губернатором Муртаза-пашею, і «Святий Георгій» знову повернув у відкрите море.
Керченською протокою йшли глибокою ніччю, погасивши всі вогні. Горіла тільки одна нактоузна лампочка, освітлюючи компас і мідні ріжки штурвала, за яким стояв сам Контаракі.
Азовське море пролетіли за один день. У донське гнрло ввійшли з останніми сонячними променями. Хутко темніло, «Святий Георгій» повернув до берега, вже невидимого, але чутного по шурхоту прибою. Вітер упав. Матроси прибрали паруси. На одному лише клівері бригантина підтяглася до берега.
— Це Лагонь? — трепетно спитав Ібрагім рагузинця.
— Це Росія! — відповів безжалісно Сава.
Азовський воєвода Іван Андрійович Толстой, рідний брат стамбульського амбасадора, прийняв Саву дуже привітно, навіть трохи улесливо: хоч на рагузннці чин з семи овчин, все ж як-не-як він депозитор таємниць царевих! Нашепоче цареві на вухо всяких небилиць про азовські діла й порядки — от і розплачуйся тоді своєю шкурою. А цар на розправу швидкий та щедрий.