Царський курйоз
- Автор: Зуев-Ордынец Михаил Ефимович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Т. К. Дорохов
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Царський курйоз». Краткое содержание книги:
У своїй новій історико-пригодницькій повісті «Царський курйоз» автор розповідає про долю ефіопського хлопчика, згодом знаменитого Ганнібала, визначного військового інженера і державного діяча, прадіда геніального російського поета О. С. Пушкіна.
Дев’ятирічного сина абіссінського князя було викрадено в турецького султана, що тримав хлопчика як заложника, і привезено в Петербург у подарунок Петру І. Здібності хлопчика привернули увагу російського царя, і вій обдарував маленького африканця ласкою і дружбою.
В оповіданні «Дзвін-могила» змальовано боротьбу робітних людей проти своїх жорстоких, свавільних хазяїв у тяжкі часи царювання Катерини II.
Обидва твори яскраво відбивають епоху.
Стискаючи держак маленької кривої шаблі — подарунок батька під час розставання — Ібрагім повільно обійшов навколо Гюль-хане. Нікого! Ніхто не прийшов визволити його з полону і відвезти в рідну країну. Ібрагім приклав до очей руки, стиснуті в кулачки, як це роблять діти, коли плачуть. Але не заплакав, стримався. Соромно плакати майбутньому воїнові.
Через увесь сад лягла від місяця величезна густа тінь найближчої башти. Хлопчик підвів голову до вершини башти. Вона впиралася своїми зубцями в зоряне небо. Ібрагім подумав, що з її вершини, напевно, видно Лагонь. А крім того, там найкраще місце для бабушів сторожа. Буркотливий чауш ніколи не знайде їх. Схопивши в кожну руку по важкій пантофлі, розмахуючи ними, Ібрагім помчав до башти.
Східці баштових сходів наполовину обвалилися, а подекуди їх зовсім не було. Ібрагімові доводилося лізти рачки по хистких сповзаючих горах каміння й щебеню. Знесилившись, хлопець сів, але відразу ж схопився і почав уперто видиратись нагору. В башті було ще страшніше, ніж в саду. При слабкому світлі місяця, що ледве проникало у вузькі бійниці, Ібрагім бачив моторошні силуети величезних кажанів, що нечутно викреслювали над його головою переривчасті зигзаги. І раптом, засліплений, заплющив очі — таким яскравим здалося йому місячне сяйво після баштової пітьми. Хлопець вибрався на верхню площадку.
Ібрагім підійшов до краю площадки і сів на уламок зубця. Під ним спало, розкинувшись на горбах, велике місто. Жодної іскри вогню. Темні були і скутарійські вулиці на протилежному березі Босфору, і гора Пери,і низина Галати, і громаддя сералю, що купав у протоці мармурові, блідо-зелені в місячному сяйві сходи своїх палаців. Лише в тихих водах Золотого Рога відбивалися довгими блискучими стрілами топові вогні кораблів, що стояли на якорях.
Ібрагім з недитячою, осмисленою зненавистю дивився на чудове місто. Воно здавалося йому величезною тюрмою, з якої неможливо втекти. Щоб не бачити проклятого міста, хлопець відвернувся і глянув на південь, де була його рідна земля. Там яскравими зеленими цятками спалахували під місяцем хвилі Мармурового моря і чорними плямами лежали Принцеві острови. Гарячі сльози защипали очі Ібрагіма, і крізь текучу їх каламуть він раптом побачив вітчизну — спекотну долину швидкого Магребу і рідну Лагонь, її круглі, з конічними покрівлями хатини-тукули, оточені колючим валом із зрубаних мімоз, що був захистом від ворога та диких звірів. Хлопець побачив свого батька, яким запам’ятав його в останню хвилину прощання, коли той журно прикрив голову білою з зеленою каймою шамою раса, побачив свою улюблену сестричку Гумаре і старого вірного слугу Малькарафа. Крізь пекучі сльози він побачив навіть своє останнє полювання з хитрим досвідченим Малькарафа.
Вони продираються крізь густі зарості мімоз, обвитих ліанами, з яких подекуди витикаються темно-червоні шапочки алое. Над їхніми головами, стрибаючи з дерева на дерево, сповнюючи ліс диким гавкотом, проносяться зграї довгогривих павіанів. Малькарафа кумедно погрожує їм сухеньким чорним кулачком, він боїться, що мавпи сполохають дичину. Та ось у заростях показалося стадо ніжних, граціозних діг-діг — карликових антилоп. Пущена рукою Ібрагіма стріла злетіла, мов птах, і встромилася, тремтячи, у стовбур дерева.
Малькарафа сердито вириває з його рук лук і показує, як треба цілитись:
— Стій прямо, коли натягаєш тятиву, не відкидайся назад. Вистав праву ногу вперед! Це тобі опора.
Малькарафа кричить з удаваною суворістю, павіани кривляються на гілках, передражнюючи старика, а Ібрагім дзвінко регоче, йому безпричинно радісно: Так яскраво світить рідне сонце, такі чудові незаймані ліси і такі смішні гримаси веселих павіанів!
Полювали вони в околицях Лагоні, і частенько Ібрагім вертався додому, сидячи за спиною Малькарафа у спеціальному дитячому мішку. Вхопившись рученятами за плечі слуги, він міцно спав, і голова його похитувалася в такт крокам старика.
Було й інше полювання, справжнє полювання на слонів. На це полювання Ібрагім ходив з батьком. У ті радісні дні до дому раса збиралися загони воїнів і галасливі юрби навколишніх жителів — для облави і оточень. Малькарафа приводив Боршота, веселого лукавого слона. На спині Боршота, в маленькому паланкіні, Ібрагім і робив свої далекі мисливські походи. © http://kompas.co.ua