Царський курйоз

— Його царська величність тут? — крикнув Сава офіцерові, що палив на ганку люльку, в преображенському темно-зеленому каптані.

— Поїхав, — показав офіцер на свіжу ще колію, що йшла від ганку.

— Великий боже, а в мене до государя важлива справа! — заохав Сава.

— А яка? — ліниво поцікавився офіцер.

Сава мало не бовкнув про таємні листи амбасадорські, та вчасно схаменувся і кивнув на Ібрагіма.

— Арапченя он йому здати.

Офіцер довго розглядав чорне Ібрагімове лице і, нарешті, сказав діловито:

— Не протухне твоє арапченя, не бійся.

— А куди зволили відбути його величність? — пропустив Сава грубощі повз вуха.

— Та я не спитав, а вони мені доповісти не здогадалися, — засміявся офіцер і, вибивши люльку, пішов у дім.

Сава, крекчучи й пошепки лаючись, виліз із кибитки.

В домі Саві сказали, що цар поїхав у Смоленськ дивитися новобрані драгунські полки. Заночували у Лефортових хоромах. Змучений тяжкою дорогою, Ібрагім міцно заснув під тріскачки нічних сторожів та різноголосий спів московських півнів.

З Москви виїхали другого дня надвечір. Перед від’їздом Ібрагіма переодягли: вечорами він мерз у своїй тонкій шамі. З великим смутком віддав він білий плащ, останню пам’ять про батьківщину, його одягли в голубий кашеміровий бешмет, каптанець з чорного оксамиту і широченні, як спідниця, шаровари. На голову навертіли здоровенну чалму із строкатої персидської шалі.

29 серпня, під’їжджаючи до Смоленська, Сава наздогнав кілька втомлених загнаних тройок. Розговорившись з ямщиками, рагузинець узнав, що вони ходили з царським поїздом, що цар сьогодні виїхав із Смоленська і сидить тепер всього за п’ятдесят верст від міста, у Духовщині.

— Що б тобі, батечку, звернути трохи праворуч від Смоленського тракту? П’яти верст не буде — ось тобі й Духовщина! І наздогнав би його! А тепер шукай вітра в полі! — співчутливо гомоніли ямщики.

Не заїжджаючи в Смоленськ, Сава повернув назад і помчав у Духовщину. Прискакав туди вночі, голодний, зморений, але веселий, радо чекаючи зустрічі з царем. На ямському дворі йому сказали, що цар тут справді був, навіть листи писав і відправляв, але ще завидна виїхав у Нарву на свіжих, добрих конях і що більше свіжих коней нема, всі в царському поїзді пішли.

В Нарву прискакали 7 вересня й дізналися, що цар виїхав з міста вчора, а куди — ніхто до пуття не знає: може, у Дерпт, а може і у Виборг, в табір до військ, які проти шведа помишляють. Сава безпорадно сів на лаву і, обхопивши голову руками, застогнав, як від нестерпного зубного болю:

— Це не цар, це… ямщик якийсь!

У Нарві рагузинець вирішив відпочити і виждати, коли цар застрягне в якомусь одному місці. В листопаді дістав звістку, що цар прибув у місто Санкт-Пітер-Бурх, яке тоді споруджувалося, і збирається там пробути до льодоставу: оглядатиме й навчатиме свій балтійський флот. Сава хутко зібрався і 4 листопада виїхав з Нарви у Санкт-Пітер-Бурх.

І знову задзвеніли бубонці, заспівав журливо, неначе заплакав уголос ямщик, і потяглася сувора російська земля.