Відьмак. Володарка Озера

Так ото й полягла сила Нільфгарду в пилу й поросі на бреннських полях, а маршові Імперії на північ було покладено остаточний край. Забитими й у полон узятими Імперія людей втратила при Бренні сорок і чотири тисячі. Лягли квіт рицарства, елітна кавалерія. Загинули, у неволю пішли або безвісти згинули вожді такі, як Менно Коегорн, Брайбант, де Мелліс-Сток, ван Ло, Тирконнель, Еггебрахт та інші, чиї імена в наших архівах не збереглися.

Так воно й стала Бренна початком кінця. Але годиться записати, що битва та була лише малим камінцем у будівлі, і малою була б увага до неї, якби не те, що плоди перемоги мудро було використано. Годиться нагадати, що замість на лаврах спочивати, слави й почестей чекати Ян Наталіс майже без перепочинку рушив на південь. Загін кавалерії під Адамом Панґраттом та Юлією Абатемарко розбив дві дивізії Третьої армії, що йшли із запізнілою допомогою до Менно Коегорна, розгромив їх так, що nec nuntius cladis[31]. На звістку про те решта групи армій «Центр» соромницьки зади показала й за Яругу в поспіху відійшла, а оскільки Фольтест і Наталіс їм на п’ятки наступали, то втратили імперці цілі табори й усі свої обложні машини, якими в писі своїй думали Визіму, Ґорс Велен і Новіград здобувати.

І як лавина, що з гір сходить, щомиті снігом обростає й усе більшою стає, так і Бренна для Нільфгарду все гірші мала наслідки. Погані настали часи для групи армії «Верден» під керівництвом де Ветта, якій корсари зі Скелліге та король Етайн із Цідарісу великі прикрості в партизанській війні вчиняли. Коли ж де Ветт про Бренну довідався, коли звістка про те до нього дійшла, що форсованим маршем ідуть на нього король Фольтест і Ян Наталіс, відразу ж він до відступу наказав грати й спішно за річку до Цінтри втік, трупами встеляючи шлях утечі, бо на звістку про нільфгардську поразку у Вердені наново повстання розпалилося. Тільки в Настрозі, Розрозі й Бодрозі, фортецях нездобутих, міцні залишилися залоги, звідки вони лише після Цінтрійського миру почесно й зі штандартами вийшли.

В Едірні ж звістка про Бренну до того призвела, що розсварені королі Демавенд і Генсельт правиці один одному подали та разом проти Нільфгарду виступили. Група армій «Схід», що під командуванням герцога Ардала еп Дагі до долини Понтару марширувала, проти обох примирених королів стати не змогла. Зміцнені загонами з Реданії та гверільями королеви Меви, які тили нільфгардцям жорстоко рвали, Демавенд та Генсельт, не барячись, по нільфгардцям ударили, і там, під Альдерсбергом, відповідно, скажімо так, історичній справедливості у славетній битві дощенту тих розбили, хоча за Нільфгардом і чимала чисельна перевага тоді була. Так ото дух і мистецтво над силою тупою й брутальною тріумф узяли.