Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

— Хвороба? — перепитав я. — Вона про це нічого не казала.

— Думаю, їй важко про таке згадувати. Найда ще донедавна була близька до смерті, а тоді раптом одужала й наполягла супроводжувати батька в його поїздці до нас. То він розповів мені про це.

— За обідом вона почувалася наче чудово, — сказав я розгублено.

— От і роби все, щоби вона й надалі так почувалась. Я хотіла б, аби ти пішов до неї, розповів їй, що сталося, найдипломатичнішим чином, і попросив Найду прикрити відсутність її сестри, поки ти розшукуватимеш Корал. Звісно, є ризик, що Найда не повірить твоїм словам і вирушить просто до Оркуза. Може, тобі застосувати якесь заклинання, аби цьому завадити? Але я не бачу іншого виходу. Виправ мене, якщо я помиляюся.

— Ви не помиляєтеся, — сказав я.

— Тоді пропоную тобі зайнятися цим негайно... і повідомляти мені про всі проблеми та про всі нові факти в будь-який час, удень чи вночі.

— Уже йду, — запевнив.

Я вийшов з кімнати енергійною ходою, але, прокрокувавши трохи, зупинився. Усвідомив, що знаю тільки приблизно, в якій частині палацу розмістили делегацію з Беґми, а яку з кімнат відвели Найді — й гадки не маю. Мені не хотілося вертатися та розпитувати Віаллу, бо це б показало, що я вчинив дурницю, не довідавшись про таке під час обіду.

Майже десять хвилин довелося розшукувати когось із обслуги, спроможного надати мені необхідну інформацію — і пришелепувату посмішку на додачу, а тоді підтюпцем просуватись у вказаному напрямку, доки я опинився перед дверима Найди.

Пригладив рукою волосся, струсив із камзола можливі порошинки, почистив носаки чобіт об холоші штанів, глибоко вдихнув, зобразив посмішку, видихнув і постукав.

За кілька секунд двері відчинилися. На порозі стояла Найда. Посміхнувшись мені у відповідь, зробила крок убік.

— Прошу, заходь...

— Думав, мені відчинить покоївка, — сказав я, заходячи. — Ти мене здивувала.

— Оскільки я чекала на тебе, то відпустила її спати раніше.

Найда переодяглася. Тепер на ній був сірий комбінезон з чорним паском. На ногах мала чорні кімнатні черевички. З обличчя прибрала майже всю косметику. Волосся зачесала назад і підхопила чорною стрічкою. Жестом показала мені на канапу, але сідати я не поспішав.

Легенько стиснувши її плече, подивився їй в очі. Вона подалася до мене.

— Як почуваєшся? — запитав я.

— З’ясуй, — відповіла стиха.

Я не міг дозволити собі навіть зітхнути. Обов’язок кликав. Обнявши її за плечі, притягнув іще ближче й поцілував. Утримавши цю позу кілька секунд, відхилився назад, знову посміхнувся й зауважив:

— Як на мене, з тобою все просто чудово. Послухай, маю тобі дещо розповісти...

— Присядьмо? — перервала вона, беручи мене за руку й прямуючи до канапи.

Віалла наказала мені бути дипломатичним, тому пішов слідом.

Не гаючи часу, Найда відновила наші обійми, додавши до них певні новації. Чорт забирай! А я змушений терміново вмовити її покрити відсутність Корал! Якщо вона піде мені назустріч, я охоче покрив би її, але пізніше. Можна в будь-якій цікавій позі, на яку здатні беґмійки... Ще кілька хвилин — і з мого боку буде дуже недипломатично заводити розмову про її сестру. Видно, нині такий нещасливий день, коли все трапляється невчасно.

— Поки ми не надто захопились іншою справою, — вимовив я, — хотів би попросити тебе про одну послугу...

— Проси все, що захочеш.

— Гадаю, з поверненням твоєї сестри буде певна затримка, — пояснив я, — а мені дуже не хотілося б турбувати твого батька. Ти, бува, не знаєш, чи він уже посилав по неї до її покоїв, аби перевірити, куди вона поділася?

— Навряд чи. Після обіду він і сам пішов прогулятись із Джерардом та містером Ротом. Думаю, батько ще не повернувся.

— А чи не могла б ти вигадати щось, аби він не повважав, що Корал заблукала? Це дало б мені трохи часу відшукати, куди вона поділася.

Її це, схоже, потішило.

— А що ти маєш мені розповісти?

— Зроби це для мене, і я розповім тобі все з початку й до кінця.

Вона провела по моєму підборіддю вказівним пальчиком.

— Гаразд. Домовилися. Нікуди не йди.

Найда підвелася, перетнула кімнату й вийшла у коридор, залишивши двері трохи прочиненими. Чому після Джулії в мене не було жодного нормального роману? Жінка, з якою я кохався останнього разу, перебувала під контролем того химерного духа, що здатний міняти тіла... А зараз... Зараз на канапу наче впала ледь помітна тінь, коли я зрозумів, що волів би обіймати радше Корал, аніж її сестру. Це просто смішно. Ми ж познайомилися з Корал тільки сьогодні...

Просто після мого повернення надто багато всього трапилося. Тому я й наче лантухом прибитий. Справа має бути в цьому.

Повернувшись, Найда знову всілася на канапу, але цього разу за кілька футів од мене. Вона здавалася бадьорою, але спроб повернутися до нашого недавнього заняття не робила.

— Я про все подбала, — повідомила. — Якщо він питатиме, йому заб’ють баки.

— Дякую.

— Тепер твоя черга, — виголосила. — Розповідай те, що мусиш.

— Гаразд, — погодився я та розпочав історію про Корал і Лабіринт.

— Ні, — зупинила мене Найда. — Почни, будь ласка, з початку.