Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

Далт напружився, і рука його стала потроху розпрямлятися, попри замок Люка. Люк спробував кілька разів тицьнути Далта носом у сніг, але марно. Стало зрозуміло, що варто Далтові вивільнити хоча б одну руку, — і Люку доведеться непереливки, а утримати його правицю він не міг. Далт був збіса дужий. Зрозумівши це, Люк усією вагою навалився на спину Далтові, відштовхнувся й скочив на ноги. На жаль, діяв недостатньо спритно, бо Далт змахнув вивільненою рукою та вхопив його за литку лівої ноги. Люк оступився, а Далт був уже на ногах і смикнув супротивника вбік. Той упав горілиць, наче підкошений. І коли Далт цього разу напосів на Люка, він не зміг відкотитися, спромігся лише вигнутися.

Далт накинувся на нього зі шаленою силою, ухилившись від коліна, яке Люк викинув уперед, сподіваючись, що Далт наткнеться на нього пахом. А от сам не встиг вивільнити руки і захиститися від удару зліва в щелепу. Люк, відлетівши убік, розпластався крижем. А тоді його рука метнулася вгору, вгативши тильним боком Далта у підборіддя. Пальцями він намагався дотягтися до очей супротивника. Але Далт відкинув голову назад і відштовхнув його руку. Іншою рукою Люк спрямував нищівний удар у скроню Далту, вцілив, однак Далт уже повертав голову, і кулак Люка лише ковзнув йому по волоссю, без жодних помітних наслідків. Люк уперся обома ліктями в землю, а тоді різко відштовхнувся, набичившись. Я не бачив, куди саме припав цей удар лобом, але наступної миті з носа Далта заструменіла кров, а Люк упав на спину. Попри це Далтові вдалося лівою рукою вчепитися Люкові у горлянку. Відкритою правицею він зі силою ляснув Люка по голові збоку. Я бачив, як Люк намагався вчепитись у цю руку зубами, аби завадити удару, але Далтова рука, що тримала його за горло, не давала йому це зробити. Далт замахнувся для чергового випаду. Але цього разу Люк лівою рукою блокував удар, водночас правою схопивши Далта за лівий зап’ясток у спробі звільнити свою шию. Тоді Далт примудрився просунути повз руку Люка свою правицю й, обома руками вчепившись у шию Люка, взявся його душити, намагаючись великими пальцями перекрити йому трахею.

Я подумав, що це кінець. Та Люк зненацька дотягнувся правицею до лівого ліктя Далта, заблокувавши його руки, вхопився за передпліччя супротивника і, перекрутившись усім тілом, загнув йому лікоть до неба. Далт відхилився ліворуч, а Люк перекотився направо і схопився на ноги, струшуючи головою. Цього разу він не намагався копнути Далта ногою, а той помалу отямлювався. Він знову наставив руки, Люк викинув перед собою стиснуті кулаки, і вони взялися далі кружляти один навколо одного.

А сніг сипав та сипав, вітер налітав поривами, і то зі силою жбурляв ув обличчя крижану крупу, то давав снігові змогу падати вертикально, коливною білою завісою. Я подумав про купу вояків навколо, а ще про те, чи не опинюсь у вирі бою, коли ця дуель закінчиться так чи інакше. Той факт, що Бенедикт був готовий раптово налетіти невідомо звідки й долучитися до кривавої бійні, мене аж ніяк не тішив. Навіть попри те, що внаслідок цього наші б, напевно, перемогли. Я нагадав собі, що перебуваю тут завдяки власному вибору.

— Давай, Люку! — заволав я. — Розмаж його!

Це спричинило дуже дивний ефект. Далтові супровідники відразу ж почали теж підбадьорювати його вигуками. Мабуть, наші голоси підхопив і далеко відніс вітер, бо невдовзі до нас почали надходити звукові хвилі, тож і я спершу подумав, що це шум віддаленої бурі, але потім зрозумів: то вигуки, які долинають від лав, наших і ворожих. Тільки Джуліан пробував у непорушному мовчанні.

Люк продовжував кружляти навколо Далта, викидаючи джеби, часом чи комбінуючи удари, а Далт відбивав їх, намагаючись захопити руку Люка. Лиця в обох були закривавлені, й рухалися суперники вже не так стрімко, як попервах. Я бачив, що обидва вони зазнали ушкоджень, хоч і не можна було сказати, наскільки серйозних. Люк розсік Далтові вилицю, а синці та ґулі щільно вкривали обличчя обох.

Люкові знову вдалося провести зв’язку ударів по корпусу, але важко було оцінити, чи вони достатньо потужні. Далт витримав ці удари стоїчно і навіть знайшов у собі сили кинутися на Люка та спробувати спіймати його на захват. Люк вивернувся недостатньо швидко, і Далт зумів зійтися з ним у клінчі. Обидва спробували заїхати супротивнику в пах коліном, обидва закрилися, повернувши стегно. Вони безупинно переплітали й вивертали руки, бо Далт прагнув вийти на кращий захват, а Люк опирався цим спробам, водночас намагаючись звільнити руку й завдати нищівного удару. Кілька разів обоє спробували буцнути супротивника головою та вдарити по кісточках на ногах, але обом удавалося уникнути цих болючих ударів. Нарешті Люк підсік Далта та кинув його на землю.

Притиснувши того коліном, Люк викинув правий хук йому в голову, а слідом за ним — хук лівою. Він хотів ударити лівою ще раз, однак Далт перехопив його кулак, рвонув угору й швиргонув Люка навзнаки на землю. Коли Далт нахилився над ним, із обличчям, що перетворилося на маску з крові та бруду, Люк примудрився вцілити йому кулаком під серце, але це не зупинило правий кулак Далта, і той, наче уламок скелі, обрушився Люкові на щелепу. Далт додав до цього удару ще один, зліва, потім справа, обидва слабенькі, а потім зупинився перевести дух і лівою вбивчо ударив у щелепу. Голова Люка сіпнулася вбік, і більше він не ворушився.