Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
Марко стомлено махнув рукою.
— Добре… скажу англійською. «За гульфика». Так зрозуміло?
Флемінг аж скривився, мабуть, уявивши, як то воно, коли тебе «прихопили за гульфика» і згідно хитнув головою.
Марко тим часом знову завовтузився у кріслі.
— Давайте, Яне, краще подрімаємо. До Берліна ще летіти…
Флемінг знову відкоркував свою плящину, а у Шведа, тільки-но стулив очі, у голові закрутилися думки…
«Там, у Москві, у „Націоналі“ працює покоївкою наша людина. Цим каналом зв'язку ми ще жодного разу не користувалися, а впроваджували довго і ретельно, тож вважайте, будь-яке викриття агента Данусі поставить під загрозу усю нашу подальшу роботу. Через неї маєте отримати важливу інформацію…»
На Берлінському летовищі приземлилися, коли геть розвиднілося.
Чекати свого літака довелося недовго: поки пасажири після нічного перельоту переводили дух, новенький «Юнкерс Ф-13» вже муцувався на Берлінському летовищі.
Спільний витвір совєтів і німців, авіатранспортне підприємство «Дерулюфт», що займалося пасажирськими перевезеннями, з’явилося ще у 1923-му, за Леніна.
Спочатку такі перельоти були доступні виключно державним діячам радянської Росії та Веймарської республіки, але згодом кожен охочий при грошах міг перетнути повітряний простір над Прибалтикою.
Нова авіалінія «Москва — Берлін» бездоганно працювала в обох напрямках й обслуговувалася легкими літаками «Юнкерс Ф-13», які долали усі 1682 кілометри відстані між Москвою та Берліном за якихось десять годин.
Після кількох посадок, поки механік проводив технічне обслуговування й заправку літака, пасажири проходили митний і паспортний контроль у будівлі «Деролюфту» Смоленського аеропорту — першого контрольно-пропускного пункту на території радянської Росії.
А далі курс лежав уже прямісінько на Москву. Її легко було впізнати згори за численними золотими банями куполів, що зринали у небо серед сірої загальної маси будівель.
— Берлін — Кенісберг — Ковно — Великі Луки — Москва… — повторив замислено Флемінг, наче закляття. — Що накажете мені робити цілих десять годин польоту, Алексе? — патетично звернувся він до Марка, загортаючись у м’який теплий плед, щоб зігрітися.
— Не знаю, друже… — відповів Швед. — Спіть, читайте, думайте, робіть нотатки… Я ж тішуся часом, щоб трохи помізкувати.
— Так усе ж обмізковано за нас! — позіхнув Флемінг. — Наше діло маленьке…
— Не скажіть… Жоден із тих, хто за нас мізкував, не зміг передбачити, що вам спаде на думку звернутися з листом до Сталіна, — усміхнувся Марко. — Проте вважайте, до іноземних журналістів там буде дуже особливе ставлення.
— Уявіть, в конторі зажадали, щоб я був присутнім на усіх судових засіданнях, — раптом заговорив Флемінг, перебивши Маркові думки. — На коліні строчив донесення і чимдуж біг телеграфувавати свою писанину для «Рейтар»… Дурня якась! Як я зможу усе одночасно робити? До того ж вас поряд навіть не буде…
— Вам хіба не сказали? — Марко розплющив очі. — Готуйте свої замітки про перебіг суду. Нашого брата, швидше за все, триматимуть у судовій залі від ранку й аж до завершення засідання… а далі вечорами пантруватимуть, як курчат. Тож одному з нас і справді треба буде увесь час залишатися присутнім на процесі. Ось цим «одним» і будете ви, Флемінгу…
— А ви?
— А я, окрім іншого, забезпечуватиму оперативну доставку ваших звітів на телеграф, як і обіцяв, інакше ніяких новин для «Таймс» та «Обзервер» «сьогодні на сьогодні» не буде….
— Яким же чином? Ви ж не будете присутнім на засіданнях, — поцікавився Флемінг. — Як же мені ті нотатки вам передавати?
— У перервах між засіданнями, в умовлений час, скажімо, о 12:00 виходитимете до туалету і кидатимете через кватирку ваші цидулки… Я чекатиму на ваше послання внизу. Або ж знайду якогось хлопчика, який підбиратиме їх і носитиме мені, а я в свою чергу телеграфуватиму ваші тексти на Лондон. Головне — знайти вікно, яке 6 відчинялося.
— Головне, щоб хлопчик не носив мої нотатки одразу на стіл в ОДПУ, — мляво відповів Флемінг, потягуючи зі своєї фляги.
— Як хочете, мій друже, — усміхнувся Швед. — Тоді усе робитимете сам.
— Ні-ні, не думайте, що я сумніваюся у вас… Але ці російські хлопчики… — стурбовано пробурмотів захмелілий Ян знову. — Одного разу мені на очі втрапила історія про якогось Павлушу Морозова, що здав більшовикам рідного батька і діда, яких вважали занадто заможними…
— Куркулями, — поправив Марко.
— І це в радянській Росії називається геройством? — завершив Флемінг. — Дика країна! Дитина здає більшовикам своїх родичів і це вважається геройством! Я б навіть свою матусю не здав, хоч вона, повірте, іноді здатна виїсти мені мозок десертною ложечкою…