Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— Так, — кивнув Марко. — Є.
— І все ж… — тихо проказала тітонька Мег. — Не будьте немудрим, зробіть Елізабет ще одну дитину. Так вона буде менше страждати за вашої відсутності, Марку!
— Гаразд! — тамуючи усмішку і намагаючись бути серйозним, відповів він. — Зроблю. Обіцяю.
З їхньої останньої зустрічі минув заледве тиждень, та Едіт наче підмінили. Куди поділася її емоційність, жвавість у розмові…
Ображена. Звісно, все ще ображена — констатував про себе Арнольд Дейч. А яка 6 жінка на її місці не образилася? Від цього Дейча трохи шкребло всередині, але він був занадто зайнятий справами, щоб дослухатися до голосу сумління ще й у таких дрібницях. Зрештою… а чого вона, Едіт Тюдор-Харт, чекала? А lа guerre comme a la guerre — на війні як на війні. Зате он яка сидить тепер, спокійна, врівноважена, зібрана, відповідає на його запитання… Жодного натяку на те, що його не надто делікатна поведінка минулого разу зачепила її за живе, принизила.
Власне… то не вона була принижена ним, то він сам себе принизив в очах Едіт. А тепер вона вирішила робити вигляд, що нічого не сталося.
Отже, нічого не сталося.
— Справа з Мак-Мілланом просувається добре, — промовила вона аж занадто спокійно. — Він, на відміну від своєї дружини, людина тверезих поглядів, правильно оцінює ситуацію…
— Я так і думав, — Арнольд Дейч підійшов ближче, присів на краєчок столу просто перед Едіт. — Я так і думав. Однак не будемо поспішати. На якій стадії твій контакт із ним?
— Вони були з дружиною у моєму фотоательє тричі. Перший раз просто гуляли бульваром і місіс Мак-Міллан запропонувала йому зайти до мене. Ми нарешті познайомилася, — вела Едіт. — Пили чай. Ніяких зайвих розмов. Фотографування, діти, фотоальбоми… Він більше слухав, ніж говорив. Йому сподобалися запропоновані мною ідеї. Домовилися про фотопортрет їхньої доньки. Коли я поцікавилася, чи не могли ми пересікатися з ним раніше в одному з журналістських клубів, вдав, що не розуміє, про що я…
— Дуже добре, — кивнув Дейч. — Але підозрюю, що це ще не все.
— Звісно, ні, — похитала головою Едіт. — Перлася 6 я до тебе тільки через таке…
— Раніше ж перлася… — Дейч примружив очі і подивився на Едіт тим своїм довгим проникливим поглядом.
— До справи, Арнольде, — сухо кинула Едіт.
Він стиха гмикнув.
— Так… до справи.
— Вдруге прийшла сама місіс Мак-Міллан, — продовжила вона. — Спочатку. Ми обговорили тло для фотографії. Домовилися про день і час. Зізналася, що їй страшенно хочеться той сімейний портрет! Усе чекала, що з’явиться її чоловік, та марно. Коли вона пішла, почалося найцікавіше. За десять хвилин на порозі мого фотоательє з’явився він…
— Алекс Мак-Міллан? — уточнив Дейч.
— Власною персоною, — продовжила свою розповідь Едіт. — Мені здалося, він навіть зрадів, що розминувся з дружиною. Або ж спеціально так підлаштував. Спочатку ми перекинулися кількома словами про те, про се… Я розповіла, про що ми вже домовилися з місіс Мак-Міллан, натякнула на можливість зробити сімейний фотопортрет… Він наморщив носа, сказав, що не любить фотографуватися… та заради дружини і доньки мусить погодитися. Я вирішила, що варто ризикнути і запропонувала йому випити. Дістала з креденса пляшку бренді… Він не відмовився. Якось непомітно, — вела далі Едіт, — ми розговорилися. За третім келишком бренді він раптом розслабився і почав говорити… Наче це йому було вкрай необхідно і він нарешті знайшов вуха, які вислухають його потаємні думки…
— Про що ж він говорив? — поцікавився Дейч.
— Про гниль, у якій живе тепер Велика Британія, про те, як йому остогидло спостерігати усіх цих самозакоханих бонз на світських раутах та ділових зустрічах, про те, що ще ніколи британський народ не був таким близьким, аби змінити цю ситуацію… Що приклади таких перетворень є, і доволі успішні, що він хотів би побувати у Росії та подивитися, як усе там влаштовано тепер, за радянської влади… Дейче, у нього чіткі соціалістичні та антифашистські погляди…
— І що? — беземоційно проказав Дейч. — Соціалістичні та антифашистські погляди сьогодні у половини студентів Кембріжу! Але це не означає, що усі вони годяться для нашої справи.
— Звісно, ні, — відповіла Едіт. — Але ж слухай далі! Я сиділа і підтакувала, наскільки це було можливо, а потім спробувала направити розмову у потрібне русло…
— I? — знову нетерпляче запитав Дейч.
— Він наш! — тріумфуючи вигукнула Едіт Тюдор-Харт. — Ну, майже наш! Так, він був обережним, він не був емоційним, але з його слів я зрозуміла… Він натякнув мені, що готовий усім ризикнути, щоб змінити цей світ, бодай власну країну. Що давно подумував покинути журналістську роботу…