Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— Уся його цінність у тій журналістській роботі і доступі до усього, що вона дає! — гмикнув Дейч.
— І… попереджаю, — продовжила Едіт, — тобі, Арнольде, це, звісно, не дуже сподобається, але він днями вирішив вступити до компартії…
— Чорт! — вилаявся Дейч. — Оце до біса погано… Ми його просто засвітимо та й усе… Ти ж знаєш, усі, хто вступає до лав КПВ, потрапляють «під ковпак» британської контррозвідки!
— Я зробила усе, що могла, — зрезюмувала Едіт.
— До біса… Нічого ти ще не зробила! — вигукнув Арнольд Дейч. — Ти знайшла потрібну людину, людину на мільйон. Але щойно його ім’я опиниться у списках місцевого осередку компартії, ми засвітимо його… — безрадісно зітхнув він. — Так, Едіт, давай мислити тверезо і логічно, — рішуче мовив Арнольд Дейч: — Зв’язок нашої резидентури з Центром через Копенгаген — до самої дули! — проказав він, не вельми добираючи слова. — У лондонської резидентури поки що немає свого радиста, немає оперативного зв’язку… Поки ми почнемо узгоджувати кандидатуру з Москвою, пройде чимало часу… А Мак-Міллан у своїх ідеалістичних міркуваннях просто вступить до компартії і буде для нас втрачений… Цього не можна допустити!
Едіт прикурила нову цигарку.
— Арнольде, ну, ти ж сам казав, що усіх не завербуєш! — насмішкувато промовила вона.
Дейч блимнув на неї недобрим поглядом, зрозумів — вона дражнить його. Розігнав дим рукою.
— Так, казав! — відрізав він. — Але маємо цього прагнути, люба моя, тим більше, коли у людини такий потенціал і мотивація! Він хороший малий, цей Алекс Мак-Міллан! І то просто диво, якщо не знак! Ще учора я, читаючи в газеті його статті, думав, як добре було 6 зблизитися з ним і скільки користі могла б людина його ґатунку і зв’язків принести нашій справі, а сьогодні він сам іде до нас просто в руки!
— Що накажеш робити? — Едіт зміряла Дейча насмішкуватим поглядом.
— Ну, що… будемо діяти максимально швидко, на свій страх і ризик, нічого не узгоджуючи з Москвою… Зробимо Центру сюрприз!
Вона піднялася, пройшлася по кімнаті павою.
— Ну, то вважай, я вже полегшила тобі цю роботу…
— Яким чином? — поцікавився Дейч.
— Я обережно натякнула йому, що компартія — це, звісно, добре, але не зовсім те. Не для такої людини, як він. Не для його рівня. Що коли він відкрито вступить до лав компартії Великої Британії, то, маючи набутий досвід і зв’язки, а також певний статус у суспільстві, він навряд чи зможе принести велику користь, бо поважні люди почнуть його сторонитися… Що продавати на вулицях «Дейлі Воркер», як це роблять рядові комуністи, відомому журналісту Алексу Мак-Міллану аж геть не пасує…
— І як він зреагував? — поцікавився Арнольд Дейч.
Едіт задоволено усміхнулася.
— Бачив би ти його обличчя, Арнольде! Він аж просвітлів! Як чоловік, що збився у лісі зі стежки і раптом знову знайшов її! А ще я сказала Мак-Міллану, що якщо він справді серйозно цікавиться комуністичним рухом, то я готова познайомити його з однією вельми впливовою і серйозною людиною… — додала вона, не зводячи погляд із Дейча.
— Зі мною? — перепитав Дейч, щоб упевнитися, що Едіт нічого не плутає.
— А з ким, Арнольде? — округлила очі Едіт. — Звісно, з тобою!
— Розумниця! — Дейч не стримався і клацнув пальцями. — Розумниця, дівчинко! От за що я тебе люблю, Едіт! І що… що він відповів?
— Відповів, що має невідкладне робоче відрядження щонайбільше тижні на два… Тому, власне, і поспішав так вступити у лави компартії. Але коли повернеться, одразу прийде до мене у фотоательє і ми обговоримо усі деталі подальшої зустрічі з тобою…
— Браво, Едіт! Ти молодець!
Арнольд Дейч відкинувся на спинку крісла, не приховуючи задоволення.
— Ти ж відповідаєш за свої слова, Едіт? — перепитав він. — Вступати до компартії твій Мак-Міллан точно завтра не побіжить?
— Ні! — з притиском відказала та. — Не побіжить, Арнольде!
1933 рік, квітень.
Москва
Швед вмостився зручніше на жорсткому сидінні.
Під ними, далеко внизу, у темряві пропливав нічний Париж. Якийсь принишклий, заціпенілий цей Париж на Сені… Наче у передчутті біди.
Флемінг дістав із нагрудної кишені пласку срібну плящинку з коньяком, простягнув Маркові.
— Будете?
— Давайте. Не ми ж за кермом.
Зробив ковток. Пекуча рідина потекла тілом, зарухала кров, пришвидшила серцебиття.