Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— Дякую.
Флемінг і собі ковтнув. Блаженно заплющив очі.
— Ну, і як вам, друже, початок нашої мандрівки до радянської Росії?
Не почувши відповіді, Флемінг розплющив одне око, ковзнув поглядом у бік Марка:
— Щось ви не дуже радієте… А от я у передчутті.
— Це добре, що бодай хтось із нас у передчутті. Бо мене від однієї думки про совдепію нудить, — відказав Швед.
— Кажуть, там червону ікру їдять ложками, загортаючи у такі… як вони… млинці! — не вгавав Флемінг. — Цікаво, чим нас пригощатимуть у тому «Націоналі»?
— А ще кажуть, що в Україні цілі села вимирають від голоду, бо влада забирає у селян останню жменю зерна… — відповів Марко, дивлячись крізь скло на далекі вогні унизу.
Флемінг стенув плечима.
— Друже… Ну, справді, я усе більше схиляюся до думки, що усе це вигадки. Ну гаразд, не вигадки… але велике перебільшення… Ви ж чули, у тих ваших українських селах побували Бернард Шоу, Герберт Уеллс та навіть французький прем’єр-міністр Едуард Еріо… Ніхто там від голоду не помирає! Я читав їхні репортажі. Вони розповідали, що у селах працює здорова рум’янощока молодь, у хатах краса, на столах хліб і до хліба… Молоді спеціалісти отримують від влади все необхідне, житло, харчування, гідну оплату праці… Ну, Алексе… — розвів руками Флемінг. — Я сам вам привозив новини з Женеви, я чув на власні вуха усі ті моторошні розповіді на засіданнях Ліги Націй про опухлих людей і канібалізм… Але зважте самі: можливо, то просто перебільшення? Ну не може так завзято обманювати цілу Європу Герберт Уеллс!
Швед похмуро подивився на Флемінга.
— Звісно, не може. Бо вашому Герберту Уеллсу показали «потьомкінські дєрєвні» з рум’янощокими комсомольцями, а не справжні українські села, де люди пухнуть із голоду і їдять власних дітей…
— «Потьомкінські…» що? — перепитав, не зрозумівши, Флемінг.
— «Потьомкінські дєрєвні», вислів такий, — пояснив Марко. — В однієї з московських цариць, Катерини II, був фаворит, Григорій Потьомкін, якого вона наділила небаченими владою та привілеями. Він успішно розкрадав казну, вів розкішне життя, а люди в отій самій Україні, чи, як тоді її називали, Малоросії, вельми бідували. А коли цариця забажала побачити, за словами Потьомкіна, веселе та сите життя своїх підданих-малоросів, Потьомкін наказав звести вздовж слідування царської карети декорації, часто намальовані на полотні, які здалеку були схожі на справжні ошатні села… Цариця бачила ті муляжі, а не справжню біду і страждання людей… і залишилася дуже задоволена своїм царедворцем. Із того часу вираз «потьомкінські деревні» і з’явився…
— Ну… не знаю, — зітхнув Флемінг.
— Чого не знаєте?
— Ви мені друг, Алексе, я знаю, що ви людина чесна… Але все воно якось не вкладається у голові… Слухайте, Алексе… А у мене є ідея!
— Яка? — без особливого ентузіазму поцікавився Швед.
— А ось така, — жваво відповів Флемінг. — Коли прибудемо до Москви, я першого ж дня напишу Сталіну листа, попрошу його дати мені інтерв’ю. От і розпитаю його про голод в українських селах… і про все решту. Що скажете?
Швед не стримався і розсміявся.
— Ну ви як маленький, Яне… Чесне слово! Так Сталін вам і погодиться дати інтерв’ю про те, як морить голодом українців! Ні… спробувати, звісно, варто. Це була б сенсація. Сто очок для вашої журналістської кар’єри! Але навіть якщо таке і станеться, не очікуйте від Сталіна правди, як на сповіді… Власне, офіційну відповідь радянської влади ви уже могли прочитати в інтерв’ю, яке дав письменнику Герресу Джоунзу нарком зовнішніх справ СРСР Литвинов. Не думаю, що Сталін вам скаже щось інше…
— Так, я читав… — хитнув головою Флемінг. — «Ніякого голоду в Україні не існує і при написанні книг європейським письменникам це варто враховувати». І ще, «сама думка, наче радянська влада вбиває населення України шляхом голоду, є гротескною, бо Україна сама здатна прогодувати усю Європу без зайвих зусиль…»
Марко подивився на Флемінга, як на немудрого.
— Яне… будьте ласкаві, не нервуйте мене. Ця тема мені дуже болить і коли я чую подібні нісенітниці… Не хочу вас образити, але ви зараз говорите, як отой комуняцький запроданець, кореспондент «Нью-Йорк Таймс», Дюранті, який у своїх опусах розповідає про «чудове життя людей у СРСР» та заперечує наявність будь-яких проявів голоду в українських селах… Мені було б цікаво дізнатися, як саме він продався московській владі. За гроші чи його просто прихопили «за матню».
— «За матню»? — повторив Флемінг незрозумілий для нього вираз. — А що це означає? Друже мій, ви сьогодні просто сиплете афоризмами!