Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Зберігати такий високий рівень залежності енергетичного сектору України вдалося, у тому числі через інфільтрацію російського лобі в органи державної влади та корумпування української еліти. Політика Росії щодо України в енергетичній сфері реалізовувалася за трьома основними напрямами, а саме: зниження залежності від України, збереження впливу на функціонування підприємств, блокування реформ.
Прикладами політики за першим напрямом стали зменшення залежності російського машинобудування від комплектуючих з України та реалізація проектів маршрутів транспортування енергоресурсів в обхід України. До таких проектів слід віднести, зокрема, «Північний потік», «Блакитний потік», «Південний потік», а також зниження обсягів транзиту нафти територією України внаслідок відправлення її на світові ринки через морські термінали, побудовані у Новоросійську та під Санкт-Петербургом.
За другим напрямом зусилля спрямовувалися на збереження можливості впливати на функціонування енергетики та роботу окремих важливих підприємств паливно-енергетичного комплексу. У цій частині Росія намагалась отримати управлінський та фінансовий контроль над основними активами енергетики України як через викуп, так і через кредитування їх діяльності.
Йдеться, зокрема, про спроби приватизувати українські підприємства через боргові зобов’язання, сформовані у торгівлі природним газом, участь у приватизації енергетичних компаній (у період президентства Б. Єльцина), реалізацію програми розширення співробітництва між Україною та Росією (за президентства В. Путіна у 2000—2002 рр.). Пік намірів щодо співробітництва у цей період припав на жовтень 2002 р., коли було укладено угоду про стратегічне співробітництво в газовій галузі, якою передбачалося створити міжнародний консорціум з транспортування газу та розвитку газотранспортної системи України[22] із подальшим підключенням до цієї угоди Німеччини[23].
У практичній площині ці ініціативи вилились у вихід на газовий ринок України та ЄС компаній-посередників — спочатку Eural Trans Gas (ETG), а потім RosUkrEnergo (RUE). Запровадження у липні 2004 р. нової схеми взаємовідносин у газовій сфері між Туркменістаном, Росією та Україною, оператором якої стала RUE[24], надалі суттєво вплинуло на закріплення України у сфері впливу Росії. При цьому слід відзначити, що Росія використовувала посередників для власних цілей. Імовірні наміри RUE щодо отримання доступу до неросійського джерела ресурсів повністю суперечили стратегічним цілям Росії, уже заявленим в офіційних документах (Енергетичній стратегії Росії 2003 року) та продемонстрованим практичними діями Москви. Невдовзі черговий урок realpolitik був продемонстрований і щодо RUE: на наступному етапі реалізації своєї стратегії Росія викинула свого «партнера» з ринку[25].
Російська стратегія спрацювала, і пролобійовані за допомогою RUE контракти стали потрійним програшем для України. Взагалі історія з діяльністю RUE на газовому ринку яскраво демонструє перевагу стратегії застосування «енергетичної зброї» для досягнення політичних цілей над економічними міркуваннями окремих компаній чи західних експертів, які так наполегливо захищають лише «економічні» мотиви дій Газпрому на європейських ринках.
Через підписання зазначених контрактів Україна стратегічно програла боротьбу за ресурси Туркменістану. НАК «Нафтогаз України» втратила доступ до туркменських ресурсів газу, право реекспорту туркменського газу, оскільки його отримала компанія, вже офіційно на 50 % контрольована Газпромом. Росія ж реалізувала геополітичне завдання усунути конкурента з торгівлі газом на європейському ринку, ринку країн СНД та внутрішньому ринку України.
Зусилля щодо подальшого підпорядкування української економіки, компаній та енергетичного ринку було продовжено і за президентства Д. Медведєва. На цьому етапі, у 2008 р., Україна вдруге стратегічно програла російській стратегії енергетичного домінування, і знову не без допомоги проросійського лобі у вищих ешелонах влади.