Спостерігаючи за англійцями

Якщо ви належите до англійського клубу чи товариства, то можете на мене образитись за те, що я все змішала докупи, ніби й нема ніякої різниці між Товариством Арабських Скакунів та Кампанією проти ядерної зброї, чи там зустрічами Жіночого Інституту або якогось байкерського клубу. Мені прикро, але мушу сказати, що різниця таки справді невелика. Я належала до різних англійських клубів та спільнот, зайцем пробиралася в клуби, щоб зібрати інформацію для дослідження і висновок такий — вони всі на одне лице. Зустрічі регіональних чи дочірніх Товариств арабських скакунів, Кампаній проти ядерної зброї, Жіночих Інститутів та байкерських клубів AHS, CND, WI та MAG («Motorcycle Action Group») послуговуються більш-менш одним сценарієм. Все починається із незграбного англійського привітання, жартів та вступних розмов на тему погоди. Далі — чай, сендвічі чи печиво (а як пощастить, то і те, і те), багато пліток, ще більше ритуальних нарікань і мета-жартів. По тому треба прокашлятись і таки взятися до порядку денного, але без помпезності та офіціозу. Неписані правила велять говорити офіційні терміни на кшталт «розпорядок», «протокол» та «голова» напівжартівливим тоном, щоб було зрозуміло, що ніхто не страждає на надмірну серйозність. А як хто перейнявся власною значущістю і видає довжелезні промови, — а такі зануди точно є в кожному клубі, — то публіка демонстративно закочує очі.

Обговорення важливих тем нейтралізують жартами, гострими випадами у бік ворогів (чи клубів-конкурентів — члени місцевого клубу поштрикують Мотофедерацію Британії, наприклад) та ввічливими суперечками з переважно геть неважливих нюансів. Вряди-годи ухвалюють якісь рішення чи резолюції — або хоча б досягають консенсусу — але ухвалу головного рішення відкладають до наступної сесії. Тоді ще чаювання з жартами, плітками та зрадонькою, особливо із зрадонькою (а спробуйте-но знайти в Англії клуб чи товариство, члени якого не вважають себе недооціненими і виштовхнутими на марґінес). Закінчується все нескінченними прощаннями по-англійськи. Іноді запрошують промовця, якому треба всіляко догоджати і метушитися навколо, а потім — чемно аплодувати, хоч якою б прісною і нудною не була його доповідь. Та загалом — всюди все те саме. Якщо ви побували на одній сесії англійського клубу чи спільноти, то, вважайте, побували на всіх. Навіть на зустрічі анархістів, на якій мені довелось побувати, розпорядок був такий самий, щоправда, напрочуд добре організований. Навіть на демонстрації наступного дня учасники одяглись в однакові чорні уніформи, несли професійно намальовані банери і скандували в унісон, не збиваючись з маршу.