Пробуджені фурії

— Сахіловська? — Вірджинія Відаура насупилася, шукаю чи серед спогадів. — Висока така? З дурною зачіскою, отак на одному оці? Так. Здається, ти якось привів її на вечірку, коли ми з Ярошем ще жили на вулиці Укаї.

— Все правильно.

— То вона подалася на Північний рукав, а ти знову при єднався до «Блакитних Жучків» для чого, щоб їй допекти?

Питання блимнуло надто яскраво, як сонячне світло на дешевому металевому оздобленні кавової тераси навколо нас. Я відвів погляд до моря. Воно не подіяло на мене так, як нібито діяло на Бразила.

— Все було не так, Вірджиніє. На той час, як я зустрів її, я вже приєднався до вас. Я навіть не чув, що вона вийшла. Останнє, що я чув після повернення з Землі — вона мотала повний термін. Врешті решт, вона — вбивця полісменів.

— Як і ти.

— От що значать земні гроші та вплив ООН.

— Гаразд, — Вірджинія потицяла пальцем у банку з кавою і знову насупилася. Кава була не дуже добра. — То ви вийшли зі збереження в різний час і через цю різницю загубили одне одного. Це сумно, але таке трапляється постійно.

За шумом прибою я знову почув Джапаридзе.

У морі бігає припливна хвиля від трьох місяців, і, коли ти дозволиш, вона відірве тебе від усіх і всього, що було тобі небайдуже.

— Так і є. Постійно трапляється. — Я знову повернувся й глянув на неї крізь притемнене повітря під парасолькою над столиком. — Але я не загубив її через ту різницю, Вірджиніє. Я відпустив її. Я дав їй піти з тим кавалком лайна, Йозефом, а сам відступив.

Її обличчя освітилося розумінням.

— О, ясно. Он звідки раптовий інтерес до Латімера й Санкції-IV. Знаєш, мені завжди було цікаво, чого ти тоді так різко передумав.

— Не тільки через це, — збрехав я.

— Гаразд, — її обличчя промовляло «як хочеш, я однаково б тобі не повірила». — То що трапилося з Сахіловською, поки тебе не було, що ти погнав різати жерців?

— Північний рукав Міллспортського архіпелагу. Не можеш здогадатися?

— Вони навернулися до віри?

— Це він обернувся, падло таке. Її просто потягло за ним.

— Справді? Вона дійсно стала невільною жертвою?

— Вірджиніє, вона там була в рабстві! — я зупинив себе. Парасолька трохи притишила мій голос і жар, але не в усіх напрямках. За іншими столиками повертали голови. Я обминув нарослу гору люті й намацав трохи посланської нейтральності. Мій голос зазвучав сухо. — Уряди змінюються так само, як люди. Через кілька років, як вона поїхала на Північний рукав, з тамтешніх проектів забрали фінансування, видавши нову антиінженерну етику, щоб виправдати порізані бюджети. Не втручатися в природний баланс планетарних біосистем. Дати зрушенню Мікуні самому знайти рівновагу — це кращий, мудріший шлях. І дешевший теж. Вона мусила виплачувати ще сім років, і то з платнею біокодера-консультанта, яку вона отримувала раніше. Більшість сіл трималася над рівнем бідності тільки завдяки проекту «Мікуні». Срака його знає, що там сталося, коли їм зненацька довелося знову зводити кінці з кінцями, живучи з прибережної риболовлі.