Пробуджені фурії

— Про що ж говорити?

Вона сидить навпроти за дзеркальним столом і усміхається до мене. Її обличчя не дуже схоже на те, яке я пам’ятаю — це на добрих кілька років молодше, наприклад — але в новому чохлі мелькає луна того тіла, яке ціле життя тому вмерло на моїх очах під градом з «Калашниковых». Та сама довжина рук і ніг, те саме зачесане набік смоляне волосся. Щось є у тому, як вона нахиляє голову, щоб волосся сповзло з правого ока; те, як вона курить; те, що вона досі курить.

Сара Сахіловська. Вийшла після збереження, живе своїм життям.

— Ну, мабуть, ні про що. Якщо ти щаслива.

— Я щаслива, — вона випускає дим убік від столу, на секунду здається роздратованою. Це якась крихітна жевринка тієї жінки, котру я знав. — Тобто, чого ж мені не бути щасливою? Мій вирок скорочено за грошовий еквівалент. А гроші й досі припливають, біокодерам вистачить роботи на наступний десяток літ. Поки океан знову не втихомириться, у нас будуть цілі рівні інших потоків, які треба приборкати, і це я кажу про локальне. Комусь усе одно ще треба змоделювати наслідки того, що течія Мікуні наштовхується на теплу воду з Кошутської затоки, і щось із цим зробити. Ми подамося на тендер, щойно уряд виділить на нього кошти. Йозеф каже, що за такого темпу я виплачу свій вирок за наступні десять років.

— Йозеф?

— А, так, треба було сказати, — знову з'являється усмішка, цього разу ширша. Відкритіша. — Він справді чудовий, Таку. Тобі варто з ним познайомитися. Він тут керує проектом, і завдяки йому я вийшла з першою хвилею. Він брав участь у віртуальних слуханнях, був моїм зв’язком із проектом, коли я виходила зі збереження, а тоді ми просто, гм, знаєш, як воно буває.

Вона подивилася собі на коліна, і досі всміхаючись.

— Ти шарієшся, Capo.

— Та ні!

— Та так, — я знаю, що мусив би радіти за неї, але не можу. Надто багато спогадів про те, як її довгі бліді боки рухалися переді мною в готельних ліжках і вбогих таємних квартирах. — То цей Йозеф як, серйозно налаштований?

Вона коротко підводить очі, штрикає мене поглядом.

— Ми обоє серйозно налаштовані, Таку. Він робить мене щасливою. Щасливішою, ніж будь-коли.

То на якого всраного біса ти взяла й знайшла як мене розшукати, тупа корово?

— Це чудово, — кажу я.

— А ти як? — питає вона з лукавою цікавістю. — Ти щасливий?

Я зводжу догори брову, щоб виграти трохи часу. Скошую очі набік таким чином, який колись дуже її смішив, але отримую тільки материнську усмішку.

— Ну, щастя… — я скорчив іншу гримасу. — Це, гм, ніколи не було трюком з мого звичного арсеналу. Тобто, так, я вийшов раніше за тебе. Повна амністія від ООН.