Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом
- Автор: Бояновська Едита М.
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-617-569-125-0
- Переводчик: Андрій Бондар
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом». Краткое содержание книги:
Это не те фрикасе, что делаются на барских кухнях из баранины, какая суток по четыре на рынке валяется! Это всё выдумали доктора немцы да французы; я бы их перевешал за это! Выдумали диэту, лечить голодом! Что у них немецкая жидкокостая натура, так они воображают, что и с русским желудком сладят!.. Толкуют — просвещенье, просвещенье, а это просвещенье — фук! Сказал бы и другое слово, да вот только что за столом неприлично. У меня не так. У меня когда свинина, всю свинью давай на стол; баранина — всего барана тащи, гусь — всего гуся! Лучше я съем двух блюд, да съем в меру, как душа требует.
Ні кулінарна русоцентричність Собакевича, ні космополітичне садівництво Манілова не є реальним національним вибором для Росії. Коли Росія імітує Захід, вона робить це або невміло, або надмірно; коли Росія відкидає Захід, вона робить це заради захисту не тих доморослих ідеалів, які гідні збереження.
Крім того, в романі пародіюється саме бажання встановити перевагу над Заходом. Оповідач підважує свою власну амбіцію довести цю перевагу, коли коментує безцеремонно-фамільярне звертання до Коробочки, котра, на відміну від інших потенційних постачальників мертвих душ для Чічікова, має найменший маєток, є жінкою і посідає дуже низьке становище:
Надобно сказать, что у нас на Руси если не угнались еще кой в чем другом за иностранцами, то далеко перегнали их в умении обращаться. Пересчитать нельзя всех оттенков и тонкостей нашего обращения. Француз или немец век не смекнет и не поймет всех его особенностей и различий; он почти тем же голосом и тем же языком станет говорить и с миллионщиком, и с мелким табачным торгашом, хотя, конечно, в душе поподличает в меру перед первым. У нас не то: у нас есть такие мудрецы, которые с помещиком, имеющим двести душ, будут говорить совсем иначе, нежели с тем, у которого их триста, а с тем, у которого их триста, будут говорить опять не так, как с тем, у которого их пятьсот, а с тем, у которого их пятьсот, опять не так, как с тем, у которого их восемьсот; словом, хоть восходи до миллиона, всё найдутся оттенки (ПСС 6, 49).
Хоч оповідач і нібито має намір продемонструвати вищість російських манер над західними, однак він доводить протилежне. Як і у випадку з панегіриком Невському проспектові, з похвалою відбувається іронічна інверсія. Незважаючи на те, що люди Заходу можуть у своїх серцях бути такими ж класово упередженими, як і росіяни, вони достатньо ввічливі й уважні, щоб приховати це. Тоді як росіяни не приховують, що їхня ввічливість визначається соціально-економічним статусом співрозмовника. Нерозуміння таких оттенков и тонкостей представниками Заходу свідчить на їхню користь. Іронія оповідача ставить російські манери за межі цивілізованих норм.
Шукаючи трохи поживи для національної гордості у протиставленні Росії та Заходу, оповідач із такою ж невимушеною зухвалістю береться за наступний пункт російської націоналістичної ідеології — велику військову потугу Росії. Сусідство «Мертвих душ» із «Тарасом Бульбою», якого Гоголь тоді переробляв, не могло бути різкішим. У той час, як епічні козаки захищають свою вітчизну у війні проти поляків і беруть в облогу фортецю, Ноздрьов нападає на огрядного й абсолютно беззахисного Чічікова, котрий є гостем у його домі, співвітчизником-росіянином, бо той просто запротестував проти махлярства поміщика під час гри в шашки. Замість того, щоби врегулювати конфлікт у джентльменський спосіб, викликавши Чічікова на дуель, Ноздрьов кличе своїх м’язистих селян накинутися на нього. Більшої насмішки над військовим героїзмом і годі було вигадати: