Микола Гоголь: між українським і російським націоналізмом

Загалом панорама російського суспільства в романі, як і образи російської природи, пропонує похмурі, тривожні перспективи, що в жодної нації не викликали б гордості. Втім, далекий від того, щоб захистити чутливість російських читачів, уникаючи мови націоналізму, коли презентує їм такі образи, Гоголь, навпаки, грає на ній. У той час, як критична література розглядає гоголівську сатиру як таку, що цілить в окремі аспекти Росії — Росії Ніколая Першого, буржуазної Росії, неосвіченої Росії, провінційної Росії, — її сфера здається більш усеохопною.

Пороки, описані в романі, є не лише соціальними або політичними, а підкреслено національними. Плазування перед представниками вищих рангів становить один із них. Автор-оповідач проголошує: Таков уже русский человек: страсть сильная зазнаться с тем, который бы хотя одним чином был его повыше, и шапошное знакомство с графом или князем для него лучше всяких тесных дружеских отношений (ПСС 6, 20—21). Коли п’яний кучер Чічікова, Селіфан, пропускає всі праві повороти, його вибір першого-ліпшого повороту зовсім неправильний, але зроблений з великою впевненістю, також представлено як визначну національну рису: Так как русской человек в решительные минуты найдется, что сделать не вдаваясь в дальние рассуждения то, поворотивши направо, на первую перекрестную дорогу, прикрикнул он: <Эй вы, други почтенные!» и пустился вскачь, мало помышляя о том, куда приведет взятая дорога (ПСС 6, 41—42). До речі, у своїх коментарях про Пєтра Першого — і під виглядом Аль-Мамуна, і в персональній згадці в неопублікованій нотатці — Гоголь представляє стрімкий стрибок Росії на шлях вестернізації як аналогічний крок: необдуманий у плані наслідків і втілений, до того ж, з великим старанням (див Третій розділ). Передбачення — не сильна сторона росіянина (русский человек задним умом крепок; ПСС 6, 105), проголошує оповідач, коли поштмейстер усвідомлює свою помилку, коли сприймає Чічікова за інваліда капітана Копєйкіна. Що ще гірше, русской человек не любит сознаться перед другим, что он виноват, довідуємося ми після того, як Селіфанова неуважність призвела до зіткнення з іншим екіпажем (ПСС 6, 90). Специфічна національна нехіть робить росіян непридатними для представницьких органів (ПСС 6, 198). Оповідач засуджує всі такого типу установи в Росії, починаючи від селянських зборів — через учені комітети — і до благодійних товариств, стверджуючи, що поза спілкуванням і розвагами, їм принципово не вдається досягти поставлених цілей. Дослідження в романі російської фізіономії, використовуючи модний термін того часу, викликає в уяві коллекцию гадких рож, на які Гоголь скаржиться в епіграфі до цієї частини. Його аналіз російської душі пропонує лише каталог недоліків або дефектів, послідовно сформульований у риториці національної специфіки.