Сучасна польська повість
- Автор: Филипович Корнель, Махеєк Владислав
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Олена Медущенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сучасна польська повість». Краткое содержание книги:
У «Змовниках» В. Махеєка постають картини життя в Польщі за часів диктатури Пілсудського: сваволя поліції, убоге животіння містечкової бідноти, діяльність підпільників-комуністів і на тлі всього цього — перше трудне і болюче кохання селянського хлопця до дочки багатого адвоката.
Повість Р. Клися «Какаду» присвячена боротьбі проти гітлерівських окупантів: йдеться про бійця руху Опору, що віз зброю партизанам, про його небезпечні пригоди…
Б. Когут у повісті «Кому дозволено жити» розповідає про боротьбу за соціалістичну Польщу в перші повоєнні роки.
Корнель Філіпович своїм твором «Чоловік — це дитина» розвінчує сучасного міщанина з його споживацькою філософією і утверджує ідеал сильної, цілеспрямованої, морально здорової людини, активного громадянина нової Польщі.
Гадають. Кожен щось загадує наперед. Сурма теж.
Наперед турбується про Кольсько. «У вас ситуація винятково заплутана, Новак, зрозуміло, це спадок покійного Блиска. Але коли вийде так, що всюди ми переможемо на виборах, а в Кольську зазнаємо поразки, як же виглядатимете ви, товаришу Новак?»
Транспаранти. Гасла. Гучномовці на Центральній площі та біля вокзалу повинні звучати голосно, не хрипіти, не тріщати. І нехай не змовкають ні на хвилину. Що людина почує десять разів, те запам’ятає, що почує сто разів, у те повірить. У Мосціску, в сотні інших сіл немає гучномовців. Гучномовець — це ще не все, ви переоцінюєте його, товаришу Сурма. Людина не тільки слухає, людина думає, і думки її часто блукають покрученими стежками. Страшенно холодно, ці груби тільки жеруть вугілля, а гріють небо. На селі люди теж мерзнуть. Як у війну, кажуть. Холодом і голодом заганятимуть у колгоспи, кажуть. На мітингу Сурма промовляє з запалом, можна сказати, талановито. Продовольчі картки буде скасовано в ході виконання трирічного плану — трирічки ситості.
Ви їх скасуєте, ви особисто? Йому не вірять, бо він нетутешній. Найнявся, кажуть. «Дарма, дарма, треба розтлумачувати, аж поки це не дасть наслідків, поки не повірять», — такої думки Сурма. Холоднеча нестерпна, в машині холодно, в комітеті холодно. У Сухацького в ППС тепліше, кращі груби. Сухацький неохоче їздить на периферію. Наша ділянка — місто, я не вмію говорити з селянами, адже я не знаю, як запарювати картоплю свиням. Нащо їм свині? Я не можу на кожні збори везти тонну вугілля.
Місто сяє, мов на різдво. Свято згоди й любові.
Барвисті прикраси. Для дітей і для дорослих, людям потрібні прикраси, недарма Сурма надає такої ваги транспарантам, гаслам. Чучело Миколайчика, дуже яскраве й кумедне, спалили на Ринку хлопці зі Спілки боротьби молодих.
Кароль спочатку заперечував, потім переконався, що не мав рації. Не дуже розумно, але ефектно. Люди дивились і сміялися. Чучело можна спалити, але політичний противник, ворог лишається. Таке видовище розважає людей, але не повинно присипляти пильності. Ті, що аплодували спаленню, завтра голосуватимуть за легальну опозицію. Що буде, коли ми зазнаємо поразки на виборах?
Що буде? Як це виглядатиме? Зміна влади. Зміна воєвод, зміна старост і війтів. Розпуск органів державної безпеки. І чи тільки розпуск? Розпуск партії. Чи тільки розпуск? Береза, велетенська Береза. Навіть важко уявити. Ні, це неможливо, так не може статись, народ змучений, в деяких місцях заляканий, але ж він не сліпий.
Партія, керівництво не проводили б виборів, коли б не були певні за наслідки. Вирішуватимуть не тільки залякані Блиском села, вирішать міста, вирішить робітничий клас — Сілезія, Лодзь, Познань. Підсумок вийде інший, коли подивитися з усіх боків, правда, товаришу Сурма?
Правда. А ви, товаришу Новак, забагато розмірковуєте й підраховуєте. Робіть своє діло. Треба добре працювати на своїй ділянці, кожен на своїй, в сумі буде те, що треба, тільки не займайтесь підрахунками.
Телефон дзеленчить щохвилини, немов хоче зірватись і вискочити в замерзле до половини вікно. Чеслав із Мосціска не дзвонить, а вже час, він чогось затявся, наче був ображений і відкладав розмову на потім. На виборчій дільниці — ніякої агітації, ніякої. «Так щб, вручати людям бюлетені перед дверима?» — питає бургомістр Ступольни, доскіпливий чолов’яга, хоче знати все докладно, до найменших подробиць, але ніколи не вдасться передбачити всіх дрібниць, зв’язаних з виборами, всякий захід є почасти імпровізацією. Телефон дзеленчить, але Чеслав не дзвонить, чи не встругнув він чогось, ні, навряд щоб утнув якусь штуку з Бартеком, адже ж дав слово. «Ти кохаєш Магду?» Хотів знати, навіщось хотів дізнатись, чогось недоговорив, але потім скаже і доведеться довго сперечатися, як з тією тіткою з Мосціска, їй найкраще розтлумачив би все Петер — п’ять слів, десять жестів, все ясно, заперечень немає. Петер, шкода, що він так розпився, сидить тепер там, у своїй халупі з вікном і дверима на річку, в халупі, що презирливо повернулася задом до міста, сидить там і пильнує свого капітана, щоб на нього й порошинка не впала, щоб він досхочу їв і пив, щоб добре спав…