Сучасна польська повість

— Через мій труп, так? Як Петер. Оце і все, до чого ти додумався.

— Я доповім Смоляку.

— Не доповіси.

— Ти мені рота не заткнеш.

— Заткну.

— Цікаво, як.

— Дуже просто. Якщо я скажу: на жаль, мій молодший брат піддався ворожій пропаганді, ширить брехливі чутки, нібито Бартек… і так далі, кому, по-твоєму, повірять, саме тепер, сьогодні, кому — мені чи тобі?

— Це шантаж.

— То я демагог, то шантажист, ти дуже сміливо наліплюєш образливі ярлики. А може, річ просто в тім, що рацію маю я, а не ти. Накоїти лиха, остаточно втопити людину завжди встигнеш. Може, річ у тім, що цю складну історію треба спокійно й докладно обміркувати. А ми в гарячці передвиборної кампанії на це не маємо часу.

Ану ж потім виявиться, що присуд, який ми зараз винесемо, не дуже-то справедливий… Зараз я виїжджаю на периферію, ти теж. Не на хрестини їдемо. На нас чатуватимуть, ти це добре знаєш, та ми не будемо гадати, кого із нас їм більш хочеться запопасти. А тобі здається, що коли ти позбудешся одного пропащого типа, який сам дався в руки, то цим посилиш безпеку — особисту, товаришів, справи. Дуже наївні міркування. І ще ти думаєш, що, здихавшись цього чоловіка, позбудешся проблеми.

Глибоко помиляєшся, Чеславе…

— Що ти пропонуєш?

— Я б хотів зараз мати змогу вирішити, не наражаючись на протести і брикання…

— Хочеш мене відіпхнути?

— Зовсім ні.

— А що ж тоді?

Кароль відповів не зразу. Очі партії. Звичайно, вони є, вони будуть дивитись, ці очі партії. Є і буде також меч партії. Можна від цього ухилитись, можна. Але хіба та частина пам’яті, та ділянка свідомості, яку називають сумлінням, всього-навсього пережиток? Хіба немає також серця партії, її розуму? Ні, не може бути партії-машини, яка нехтує сумління, відкидає індивідуальний підхід, такої партії нема, не може бути. Звідусіль тисячі людей кидатимуть запитання: «Як ти міг переховувати ворога народу?» Відповіді на нього не буде. Сказати, що поняття «ворог народу» вельми неточне й не завжди застосовується безпомилково, ще не значить дати відповідь. А доводити, що немає підстав обвинувачувати в зраді чи хоча б нестійкості й слабості того, хто усвідомлює недостатню точність поняття «ворог народу», — справа марна.

Сучасна дійсність — це сукупність індивідуальних випадків, а не твердий моноліт, який не можна роздрібнити на окремі частини. Схеми не вигадані злим деміургом, вони є необхідністю. Революцію не роблять у білих рукавичках — хіба це схема, спрощення? Кожна галузь людської діяльності, від арифметики до стратегії, вимагає спрощень.

Але в цьому випадку спрощення непридатне, воно плутає розрахунки, замість полегшувати їх. Коли вперше пішла чутка, що Бартек живий, і прибув лист від Модеста, — це було так недавно, а здається, дуже давно, — Магда казала: «Дивно, як одна людина, її вчинки, справжні чи тільки гадані, впливають на думки інших. Чому від того чи іншого кроку його, тобто Бартека, повинні залежати наш спокій, щастя, все наше життя? Неначе ми його боржники.