Сучасна польська повість
- Автор: Филипович Корнель, Махеєк Владислав
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Олена Медущенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сучасна польська повість». Краткое содержание книги:
У «Змовниках» В. Махеєка постають картини життя в Польщі за часів диктатури Пілсудського: сваволя поліції, убоге животіння містечкової бідноти, діяльність підпільників-комуністів і на тлі всього цього — перше трудне і болюче кохання селянського хлопця до дочки багатого адвоката.
Повість Р. Клися «Какаду» присвячена боротьбі проти гітлерівських окупантів: йдеться про бійця руху Опору, що віз зброю партизанам, про його небезпечні пригоди…
Б. Когут у повісті «Кому дозволено жити» розповідає про боротьбу за соціалістичну Польщу в перші повоєнні роки.
Корнель Філіпович своїм твором «Чоловік — це дитина» розвінчує сучасного міщанина з його споживацькою філософією і утверджує ідеал сильної, цілеспрямованої, морально здорової людини, активного громадянина нової Польщі.
Гніздечко плюс кар’єра — є за що боротися всіма способами, так думає Магда і наперед осуджує мене за це, причому, якби я зробив інакше, вона б теж мене осудила з тих самих причин, з тих самих мотивів, тільки вивернутих навиворіт. І це, зрештою, зрозуміло, адже Магда кохає його, не перебивай, Бартеку, вона його кохає, а оскільки він опинився в такому становищі, з якого нема і не може бути виходу, Магда засудить усе, що я зроблю, всяке моє рішення. Він, Бартек, думає, що я негайно віддам його під суд, по-перше, з почуття обов’язку, а по-друге, тому, що, не зробивши цього, я вчинив би злочин, адже між почуттям обов’язку і страхом перед порушенням закону різниця не така велика, він думає, що я віддам його під суд, як велять партійна дисципліна та совість партійця, я не погрішу проти них і водночас умию руки, мов Понтій Пілат; так вчинити мене спонукає ще й патріотизм, висока свідомість, усе те, що клекоче в тобі, Чеславе, коли ти говориш про смертельних ворогів. Ось так він думає і ненавидить мене, — не перепиняй, Бартеку, якщо я справді помиляюсь, ти заперечиш мені потім, — він мене ненавидить, і це цілком зрозуміло, в його становищі не можна не почувати ненависті до Пілатів, а що хтось не Пілат, йому невтямки; сам він, мабуть, ніколи не стояв перед вибором, і поняття «відповідальність» не набуло для нього практичного значення, йому навряд чи доводилось брати її на себе, бо завжди, майже завжди він був у становищі напівпримусу, тому все, що він вимислив, мені цілком зрозуміле. Мати думає, що я рятуватиму його всіма способами, бо він мій брат, обидва ми її сини, я був би негідником, коли б виказав брата, а вона ж, мати, породила й виховала не якогось негідника, отже, її теж можна зрозуміти. Нарешті, ти думаєш, що я захищатиму його з тих самих причин, з яких, на думку Магди, повинен був би віддати під суд, — схочу компенсувати, винагородити його за несамохіть заподіяну кривду, одруження з Магдою, довести, що я не такий підлий, безсердечний, позбавлений братніх почуттів, підступний і якийсь там ще, схочу, як ти вважаєш, не перебивай, Бартеку…
— На жаль, переб’ю.
— В чім річ?
— Може, ви з Чеславом підете в твою кімнату кінчати ці нудні розумування, а ми з Петером тут побалакаємо?
Вони вийшли, і Чеслав спитав:
— А вони не дременуть обидва?
— Ні, я певен. Бартек не такий дурний. Так от, ти вважаєш, що я, щоб не заробити репутації поганого, підлого брата, буду діяти на шкоду партії, переховувати ворога, дезертира, бандита, порушувати закон, не кажучи вже про обов’язок, так ти гадаєш і вже не тільки його, а й мене маєш за ворога. І це я теж розумію, одначе лише тобі, ні матері, ні Магді, ні навіть Бартекові, а лише тобі можу сказати, що ти помиляєшся.
— Ну от, бачиш, — з полегкістю зітхнув Чеслав, і на його обличчі з’явились легкі рум’янці.
— Що я бачу?
— Значить, відправиш його, — і відразу похопився, — відправимо його до Смоляка.
— Я його відправлю до Петера.
— Та ти що?!
— Не гарячись.
— Це зрада!
— Ти так легко кидаєшся словами.
— Як ти подивишся в очі партії?
— Це пуста балаканина. Слухай. Якщо зараз, у переддень виборів, у момент напруженої боротьби, коли ворог не гребує нічим, — а він не тільки нещадний, але й спритний, — якщо зараз вигулькне така справа: «Брат секретаря в банді», як ти гадаєш, допоможе це нам чи зашкодить?
— Але ж це чистісінька демагогія.
— Ти так легко кидаєшся словами.
— Якщо ми самі відішлемо його, на нас не ляже тінь.
— Помиляєшся, брате, глибоко помиляєшся. Люди все перекрутять. Одні скажуть: «Його схопили в банді, але, щоб не було скандалу, вигадали версію, ніби його виказали брати, переконані комуністи, такі ідейні, що рідного брата не пожаліли, віддали під суд». Так скажуть одні.
А інші скажуть: «На рідного брата донесли! І такі люди стоятимуть при владі?» Все це на руку тільки ворогові.
— Але ні органи держбезпеки, ні прокуратура зовсім не повинні негайно це розголошувати, можна почекати, скажімо, поки пройдуть вибори.
— Різниця невелика. До того ж удома легше зберегти таємницю, ніж в установі.
Гнітюча тиша. Чеслав розглядає свою вже трохи забруднену перев’язь, морщить лоба, кусає губи. Кароль спостерігає зміну почуттів на його обличчі з досадою й нетерпінням.