ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло

Усе, що в’язні знали один про одного, ґрунтувалося на їхніх спостереженнях за поведінкою під час експерименту. Вони не мали можливості скласти думку про людину на основі її розповідей про минуле чи очікувань від майбутнього. Вони просто не спілкувались. А позаяк ув’язнені мали змогу проявити себе хіба що під час перекличок та інших «тюремних» справ, то враження їхні були здебільшого негативні. Ці спостереження були єдиним, на чому базувалися їхні уявлення про інших учасників експерименту. Ці негативні образи підкріплювалися також станом в’язнів, які були повністю заглиблені в довколишню ситуацію. Упоратися з негативними ситуаціями людям вдається, коли вони відмежовують теперішнє, уявляючи світле майбутнє та пригадуючи щось приємне з минулого.

Добровільне ототожнення себе зі свідомістю в’язня мало ще гірші наслідки: в’язні почали сприймати себе так, як їх сприймали охоронці. Половину з зафіксованих випадків спілкування між в’язнями можна класифікувати як дві категорії: відсутність підтримки та відсутність співпраці. Більше того, під час експерименту в’язні давали один одному оцінку, і 85% цих оцінок були негативними та осудливими. Важливою є також статистика, яка показує, що в’язні спілкувалися на теми, не дотичні до в’язниці, лише в одному випадку зі ста, а позитивну чи хоча б нейтральну оцінку один одному вони давали в п’яти випадках зі ста. Це означає, що така поведінка є «справжньою», і її не можна списати на випадкові зміни настрою, пов’язані з особистими темами розмов, бо в’язні не спілкувалися про особисте.