Крига. Частини І–ІІ

… Тож зостається скасувати саму ідею гри. Позбавити азарт азарту. Логіка підказує два способи, як це зробити: або заступити в грі кожну можливість певністю — тоді гра вже не буде грою, так само, як схід і захід Сонця не є випадковістю, щодо якої можна битися об заклад; або звести до нуля усі ставки в грі — тоді гра вже не буде грою, так само, як музика, позбавлена звуків, — це не музика, а тиша. Перший спосіб був би, можливо, добрий для ясновидців. Другий також здавався мені непрактичним. Адже завжди гра триває на щось. Навіть коли не йдеться про гроші, коли гроші не мають значення, — то ми граємо задля задоволення від перемоги, задля приниження суперника, задля кращого самопочуття, задля людської поваги, задля репутації, задля хорошої думки про самого себе. Зрештою, гроші зазвичай служать власне матеріальним еквівалентом отих нематеріальних благ.

… Тож як це скасувати, як перекреслити? Слідуйте, панно, за мною і не відводьте погляду! А може, ви вже бачите?

— Самогубство?

— О, ні! Де там! Самогубство, ну, панно Єлено, та ж самогубство — це ніщо інше, як наступна гра, наступна роздача всліпу, — ви ж не скажете мені, що з цілковитою певністю знаєте, що на нас чекає після смерти, й чи чекає будь-що, — ви, панно, можете вірити, можете сподіватися, як сподіваються на туз вино, — але нічого більшого, ніж утекти від гри в гру, що то за розв’язання, направду, — та ще й така ставка, найвища, — тож, якби це було можливо, я би був суїцидоголіком!

— То як же?

— Кого не спокусиш матеріальним благом? Не багатія: тóму завжди буде мало, немає досконалих багатіїв, за яких годі стати багатшим; на тому боці шкала відкрита до нескінченности. Вона має межу і з іншого боку: той, хто живе в абсолютній бідності, вільний не тільки від страху злиднів — адже він уже досяг тут крайности, — але й потреби збагачення: б о в і н ж и в е в а б с о л ю т н і й б і д н о с т і. Чи ви, панно Єлено…

… Отож бо. Отож бо. Це єдино можливе визволення. І не в масштабі матеріальних багатств — а тих, важливіших: сатисфакції, поваги, задоволення, шани, всіляких багатств духу. Тоді, навіть якщо й сядеш грати: чи карта вища, чи карта нижча, чи банк на столі символічний, чи стос золота й ганебний вирок, жодної різниці — все це немов використання літер невідомої абетки, як сузір’я у небі, форма хмар над лісом: порожнє й абсолютно тобі байдуже. Гра, очищена від гри. Ви не граєте — ви лише виконуєте руками позбавлені сенсу й змісту рухи, заміняєте одні предмети на інші, перекладаєте папірці з місця на місце.

… Але, виявляється, немає нічого важчого, ніж дістатися самого дна. Ви коли-небудь плавали у глибокій воді? Вода виштовхує тіло, підносить його вгору. Потрібне велике зусилля, чимала сила волі, постійна праця і залізна послідовність, щоб досягти дна. Слід вирвати з себе по черзі все, що тягне вгору, всі надії, світлі сподівання, усе, що нас у наших власних очах підносить, кожен найменший паросток самоповаги, кожен зав’язок вартостей, які могли б колись виявитися для нас такими цінними, що знову було б на що грати — все це вирвати!