Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

— І ти теж?

— Наразі — так. Так склалося.

— Тобі відомо більше про ситуацію, ніж треба знати мені?

Я заперечно похитав головою.

— Усе це щойно розпочалося, й вона переповіла тобі все так само, як і мені. Може, ти, випадково, маєш інформації більше, ніж ми.

— Ні, — сказав Люк. — Це й для мене була несподіванка. Тепер мені треба її осмислити.

— Гадаю, так.

Ми наближалися до моїх кімнат, і я відчув, що маю його підготувати.

— Зараз зайдемо до мене, — сказав я. — Хочу тебе попередити, що твоя мати у мене. Їй нічого не загрожує, але вона навряд чи здасться тобі надто говіркою.

— Я ознайомлений із наслідками цього закляття, — мовив Люк. — Також пригадую, що ти казав, наче знаєш, як його зняти. Отже, маємо нову тему для обговорення... Думаю ось про що: ці нові обставини змушують нас дещо відтермінувати наш план вирушити по Маску і твого братика.

— Ненадовго, — відказав я.

— Насправді ми не знаємо, скільки часу забере у мене моя справа, — зауважив він. — А що, як вона трохи затягнеться? Або трапиться щось таке, що суттєво затримає мене?

Зиркнувши на нього, я запитав:

— Люку, що ти надумав?

— Не знаю. Я просто висловлюю припущення. Що не так? Люблю планувати усе заздалегідь. Припустімо, нам доведеться відкласти наш напад...

— Добре. Кажи, до чого ведеш, — мовив я, бо ми вже наближалися до моїх дверей.

— А веду я до того, — продовжив Люк, — що, може статися, ми затримаємося надовго. Що тоді? Припустімо, ми з’явимося там, коли твій братик уже пройде крізь ритуал, який перетворить його на справжнього диявола.

Я відімкнув двері, розчинив їх і пропустив Люка до кімнати. Мені не хотілось обговорювати можливість, яку щойно озвучив Люк, бо вона нагадувала оповідь мого батька про те, як він зустрівся з Брандом і зіткнувся з його надприродною силою.

Люк переступив через поріг. Я клацнув пальцями, й численні олійні лампи негайно ожили, язички вогню затріпотіли, затанцювали, щоби за мить подарувати рівне світло.

Джасра стояла просто перед ним, а на її витягнутих руках було накидано купу мого одягу. На мить я завмер у роздумах, якою може бути його реакція.

Він зупинився та втупився у неї, тоді зробив іще крок уперед, геть забувши свої гіпотези щодо Юрта. Роздивлявся її секунд десять, не менше, і я відчув, як у мене упало серце. І тут він пирхнув зо сміху.

— Наряджатися вона завжди любила, — сказав Люк, — але поєднати це з чимось корисним їй ніколи й на думку не спадало. Треба віддати належне Масці, хоча, найімовірніше, вона не винесе з цього жодної моралі.

Він обернувся до мене.

— Навпаки, отямиться, мабуть, злючою, мов гадюка, і знову візьметься за старе, — Люк придивився до матері й додав: — Але не бачу на ній того плаща, про який ти казав.

— Зараз знайду.

Я відчинив дверцята гардероба й витяг звідти темний хутряний плащ. Коли ми обмінялися плащами, він провів рукою по тому, що я йому дав.

— Мантикора[102]? — запитав Люк.

— Жахливий вовк[103], — сказав я.

Повісивши плащ Люка у шафу, я зачинив дверцята, а тим часом він убрався в мій.

— Так ось, як уже казав, коли ми сюди заходили, — заговорив Люк, — припустімо, що я не повернуся. Що тоді?

— Ти цього не казав, — заперечив я.

— Трохи іншими словами, — визнав він. — Але, хай це буде невеличка затримка чи дуже тривала, яка різниця? Що, як Юрт пройде ритуал і отримає ту силу, якої він прагне, перш ніж ми встигнемо цьому завадити? Ось у чому головне питання. І припустімо, що тієї миті мене не буде поруч, аби тобі допомогти...

— Чи не надто багато припущень? — іронічно запитав я.

— Саме цим ми і відрізняємося від лузерів, старий. Гарний плащ.

Люк попрямував до дверей, озирнувся, подивився на мене, на Джасру.

— Добре, — сказав я. — Ти вирушаєш, куди зібрався, Далт відчикрижує тобі голову й грає нею у футбол, тоді з’являється Юрт, десять футів на зріст, і вивергає вогонь із дупи. То я роблю припущення. І як це відрізняє нас від лузерів?

Він був уже в коридорі. Знову клацнувши пальцями, я вийшов слідом за ним, залишивши Джасру в темряві.

— Суть у тому, аби знати, які маєш можливості, — сказав Люк, коли я замикав двері.

Він вирушив коридором у зворотному напрямку, я пішов поряд із ним.

— Той, хто отримує таку силу, одержує також і вразливість, із того ж джерела, — промовив Люк.

— І що це означає? — спитав я.

— Подробиці мені невідомі, — відповів він. — Але силу Вежі можна використати проти тієї особи, яка її від Вежі отримала. Це я вичитав у записах Шару. Однак мама забрала їх у мене, перш ніж я встиг прочитати всі, й більше я їх не бачив. «Нікому не довіряти» — це її девіз, гадаю.

— Ти хочеш сказати..?

— Я хочу сказати: якщо зі мною щось станеться, а він переможе у цій грі, вважаю, Джасра знатиме певний спосіб, аби його знешкодити.

— Ось як...

— Також я впевнений, що доведеться дуже ґречно просити її про це.

— Ну, про це я теж чомусь уже здогадався.

Він видав невеселий смішок.

— Отож перекажеш їй від мене, що я припинив вендету, отримав сатисфакцію, а тоді запропонуєш їй фортецю в оплату її допомоги.