Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #3
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-282-2
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Під чужим прапором. Пригоди Марка Шведа. Книга 3». Краткое содержание книги:
Нові небезпечні випробування чекають і на Марка Шведа. Тепер волею долі він — спеціальний агент МІ-6 і разом із молодим британським журналістом Яном Флемінгом має виконати таємні, сповнені небезпеки місії у Харбіні й совєцькій Москві… Однак і під чужим прапором Марко залишається лицарем Таємного Українського Легіону. Повернути вкрадену історію свого народу, розгадати таємницю свого роду і не загубити при цьому подарованого йому долею кохання непросто, бо ворог той самий і так само жорстокий. Він усюди: на Далекому Сході, у Москві і навіть у Лондоні.
Чергові пригоди українського «Джеймса Бонда», Марка Шведа, що розгортаються на історичному тлі 30-х років XX століття, майстерно виписаному авторкою Лорою Підгірною, вражають своєю реалістичністю і драматизмом.
Небезпеки, таємниці, кохання… А головне — українська історія, невивчені і незасвоєні уроки якої можуть відгукнутися для сучасників дуже болючими наслідками.
— Закохаєшся? — зневажливо кинула Едіт. — Ти? Штатний жеребець для внутрішнього використання? Знову брешеш? У вас із Дейчем ні півслова правди!
— Я ж розповів тобі усю правду, — проказав Отто. — Хіба ти забула?
— Так, розповів, але не всю. Тільки частину. Про найголовніше ти нічого не сказав. Я про все дізналася від Арнольда.
Отто похитав головою.
— Дейч — виродок. Йому не можна вірити.
— Та невже? А тобі? — Едіт зло подивилася на гера Отто. — Я знайома з Дейчем давно, я працювала з ним у Відні… Не знаю, що у нього у голові діється тепер, коли він майже очолив лондонську резидентуру, але тоді, у Відні, він був порядною людиною. А ти?
Отто похитав головою.
— Арнольд Дейч і порядність… речі несумісні. Він брехун, яких мало. І він знову маніпулює тобою. Він заздрить тобі, ненавидить мене… Власне, як і я його.
— Знаєш що, Отто… Мені байдуже до ваших міжусобиць, — проказала Едіт спокійніше, ніж розраховувала. — Я хочу вийти з гри. ХОЧУ ВИЙТИ З ЦІЄЇ БРУДНОЇ ЧОРТОВОЇ ГРИ! — повторила вона, бризнувши слиною на обличчя Отто фон Фраузе.
— Неможливо, Едіт, — похитав він головою. — Це гра до кінця, без зупинок і без виходу. Надумаєш вийти з гри — тебе просто знищать. ОДПУ не потрібні колишні агенти!
Кілька хвилин Едіт стояла задерев’яніла. Мозок у шаленому темпі обробляв інформацію — усе почуте від Дейча, від Отто фон Фраузе. Почувалася так, наче опинилася одразу у третьому колі пекла і той пекельний вир засмоктував її далі, — не звільнитися, не вирватися…
Зрештою… який у неї вибір?
Якщо вона відмовиться, завтра її тіло знайдуть у Темзі з простріленою головою. Якщо прийме правила гри…
Едіт облизала пересохлі губи.
Отто фон Фраузе дивився на неї, наче намагався проникнути у її спантеличені думки. Без сумніву… Він і виконає той вирок, тільки-но вона скаже «ні». Раніше треба було думати, Едіт! Раніше! Тебе відібрали, як морську свинку для дослідів, тебе вивчали, за тобою слідкували, твої дії аналізували — ще у Відні. Їм була потрібна така, як ти. А отже — ти достатньо цінна. Якщо ти погодишся і приймеш правила цієї гри — у тебе буде все. Дім, чоловік, сім’я, гроші, коханці… Але тепер, коли ти все, нарешті, зрозуміла… коли усвідомила, як із тобою жалюгідно повелися, ти маєш стати іншою!
— Ну, що ж…. — нарешті мовила вона уголос. — Арнольд сказав, ти скоро поїдеш із Лондона. До того ж після усього, що я дізналася, мені начхати, хто з вас більший брехун. Ви обманювали мене обидва. Користували обидва — кожен, як вам було завгодно. Створили з мене ту, ким я є сьогодні. Я заплуталася у вашій брехні і більше не бажаю вірити жодному з вас. Вам немає віри, Отто! Ні Арнольду Дейчу, який спланував обман і змусив мене покинути Відень, рідний дім, стати агенткою ОДПУ, ні тобі, бо ти скористався моїм вразливим становищем і закохав мене у себе, перетворив на покірну маріонетку, яка місяцями бажала тільки одного — побачити і відчути тебе знову. Але тепер усе скінчено, — промовила Едіт, повільно розстібаючи ґудзик за ґудзиком.
Її сукня впала до ніг, і Отто фон Фраузе розгублено підвівся, не розуміючи, чого вона бажає насправді.
— Дейч сказав, що ти штатний жеребець для внутрішнього користування… — з гіркою іронією у голосі повторила Едіт Тюдор-Харт. — Ну, то виконуй свою роботу. Це ж твій профіль — задовольняти агенток, коли вони хандрять. А потім забирайся під три чорти з Лондона або ж більше ніколи не потрапляй мені на очі, бо клянуся, я сама уб’ю тебе і не скривлюся…
Передсвітанкову тишу розірвав голосний телефонний дзвінок.
Арнольд Дейч, наче вжалений, підскочив у ліжку, босоніж кинувся до свого кабінету, звідки лунав той шалений дзенькіт. На ходу зачинив за собою двері. Він тільки вчора привіз Джозефіну з лікарні. Вона була все ще слабка, сон — запорука її подальшого одужання…
Підняв слухавку, упізнав голос Отто фон Фраузе.
Телефонувати сюди було небажано, але конспірація Арнольда Дейча була достатньо надійною, щоб у разі потреби… До того ж він очікував на цей дзвінок, як на манну небесну.
— Все пройшло, як ми сподівалися? — поцікавився він без передмов.
— Так. Я ж обіцяв… — проказав Отто фон Фраузе. — Недаремно я грався з нею стільки часу. Вона — особлива, амбітна. Усе спрацювало як по нотах. Почуте лише підштовхнуло її рухатися далі. Тепер вона щомиті собі доводитиме, що краща за нас усіх і вища за всі ці ігри. І працюватиме, як навіжена.
Арнольд Дейч усміхнувся собі під носа.
— Ми створимо для неї таку ілюзію. Дамо «свободу»… Ти потішив мене, старий. Шкода було 6 її втратити, еге ж? Вона дуже здібна…