Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Европейская старинная литература » Українська література 17 століття
Українська література 17 століття - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Українська література 17 століття

Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:

В українській літературі 17 століття було часом формування та розквіту літературного стилю бароко. Його предтечею вважається ще Іван Вишенський, але розквітло бароко у творчості Мелетія Смотрицького, Кирила Транквіліона-Старовецького та з появою київської школи. На формування українського бароко найбільше вплинуло відновлення православної ієрархії у 1620 році, заснування київської школи 1615 року та її реформи, проведені митрополитом Петром (Могилою) (1644) і гетьманом Іваном Мазепою (1694). І нові православні ієрархи, і професори Академії були головними представниками бароко, яке іноді звуть «козацьким», що не зовсім вірно, оскільки козаки мають до нього досить віддалене відношення, як в літературі, так і в інших видах мистецтва. Головними митцями були духовні особи, ченці та ієрархи. Звідси і головна відмінність українського бароко від західноєвропейського — його переважно духовний характер.
1 ... 123 124 125 126 127 128 129 130 131 ... 283
Перейти на страницу:

Не див, єсли зводять битву з посторонніми,

Але то див, же валчать з мещани своїми.

Не дивно, же герезію з світа затлумляють,

Але дивно, же свої ж власнії члонки забивають. А чти господь бог не каже потлумляти жадного,

Гди ж собі к волі хоче міти чоловіка кождого, Аби ся теді всі вобець обачили,

А в 'згоді, в якой нікгди за оних літ били,

Як би то [нас] найвишший пан вельце миловав,

І ще би нам, грішним, ні що пофолговав,

І літа урожайнії, жизностю здобленії,

Привернув би, обфітою ласкою окрашенії, Которих би христіяне снадно певне дознали,

Гди би тілько тих незгод кновати перестали.

Що мі нині за уцтивость, що мі за забава,

Що мі за кротофилі, що за добрая слава!

Тії ся спольне упором шкарадим посплітали,

А правду і покой ні за що почитали. Присмотрися, як зацную шляхту зневажоно

І дворян щозначнійших нікчемне зельжоно, Которії били на той час при боку її милості,

Которая єст накормленая тої зельживості.

През кого ж ся тоє стало, нехай ся сами судять:

Русь то, чи ляхи мої милії блудять?

Гди би они покорою упор премагали,

І тії би ся мещане на ни не торгали.

Чому тиж уступуєм подчас людєм з дороги,

Хотя ж ся тиж притрафить пан не барзо срокгий? Леч там предся не ровне далекая розниця,

Як небо од землі далекая границя,

Же ся подлоє створення богу спротивило І руки свої на святії справи подносило.

О великая неуваго! Хто ж до того радив,

Аби люде з обох сторон так ганебне звадив? Присмотрімося, як свої речі- оздобляємо,

Чему собі теж іниї лехцє поважаємо?

Так святості костельнії вельце шануємо,

Для чого ж і церковним тої честі уймуємо?

Коли свої послуги богу залецаєадо,

А чему ж і на іниї криво поглядаємо?

Кгди ж кождий своїм способом хвалить пана своего,

І всякий потребуєт святої ласки єго.

Далей больше не мовлю, але на остаток Положу а з особна ту єден придаток:

О зневазі, мордирстві мещан нещасливих,

О гордості противной людей нетерпливих,

Як ся там посполитству тому спротивляли,

Яко тиж з обох сторон шкоди начиняли.

Юж там било заровно кождому станові —

Як попові, так хлопові, ба і шляхтичові. Досталося там діткам, млоденцьом учтивим,

Білим головам пребраним, паном і особливим,

Бо там юж сплощ бито, а снать не смотрено — Камнем ли, обухом кого ударено,

Ні за що там бив дар божий і приготованії,

Хоч з вимовкою, як звичай, яйця фарбованії.

Чим так свої одіння сродзе пошпетили,

А в оном замішанню нікого не познали.

Зачим, сами ж задавши до гніву причину,

Єще на них, небожат, свою ж власную вину Вскладають, вензенням їх сродзє обтяживши, Малжонки з дітками оних розлучивши.

Єще другим аж дотоля смерть приражають

На тих, которії стратили, снать не досить мають. Але би на тоє прийшло, же би і тих стратили,

На которії ся з порадою єще забавили,

Якоє би теж з оних прийшло доконання?

Тут потреба міти судіям доброє розезнання.

Кгди ж ту лацно невиннії на суд злий скаровати,

Але кгди перед божий прийдет апелювати,

Так ся оная невинность на той час покажет,

Кгди пан будет, в о [н] час неправих на віки покараєт. Чого їх, невинних, рач заховать, пане,

І тим істикгатором дай упам’ятання,

Аби ся в своїх справах добре огляділи,

А ім’я твоє з оними спольне хвалили;

Боже, которий з оковок в’язнів розказуєш І оних над надію свободою даруєш!

Вибав і той остаток в’язнєв утрапенних,

Рач їх тішити в фрасунках їх неутуленних,

Не дай всім загинути і стережи їх до конця,

Потіхо і надіє, єдиний оборонця!

Придаток Замкнення той же матерії

Срокго, тирансько на світі повстали, Которії нині явне показали Несподіване нещасних острожанов

Трвога по трвозі, трудность по трудності, Жалость припала на них по жалості,

Яко нікгдись на Давида цного,

Мужа побожного.

Которого власний син пренаслідовав,

Пред которим в темних яскинях ся ховав, Світла не видячи очима своїми Пред людьми злими.

Заровно той справі і нині ся стало,

Кгди ж свої ж члонки, як би власноє тіло,

Як ся тоє стало, о боже всемоцний,

В місті Острогу на день великоночннй, Гди в понедєлок всі виступили,

Бога хвалили,

Та ся споткали з панею міста того,

Не маючи на серцю гніву жадного, Але ж найперше їм причину дали, Зступити казали.

Оце нікоторії того докладають І такії слова повідають,

Якоби кульку послов присилано,

Жеби почекано.

Єдин мещанин обкрався зухвалий,

1 ... 123 124 125 126 127 128 129 130 131 ... 283
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)