Українська література 17 століття

Трофим Онушкевич

ЗОЇЛЕВІ 71 НЕВДЯЧНОМУ ВДЯЧНОСТЬ

Не шарпай, злий Зоїле, псім зубом таємне

Ні в чом слави людської, бо на то ж взаємне,

Єсли трафиш, дознаєш, іж камень скалистий

Зуби крушить і псуєт гвоздь ногу сталистий.

Кто на місцю високом, пес тому не шкодить,

А кгде острий гостинець, там ніхт не доходить. Опочистий єст Олімп слави цних Мог.илов,

Не боїться шарпання зубатих Зоїлов.

Цвічоних людей гвоздєм острим обточоний

Не шарпай його слави, би сь наддер учоний.

Ієремія Войсяцький

ЛЯМЕНТ

О ПРИГОДІ НЕЩАСНОЙ, О ЗЕЛЖИВОСТІ I МОРДЕРСТВІ МЕЩАН ОСТРОЗЬКИХ, ЩО СЯ ЇМ ВЛАСНЕ ПРИДАЛО НА ДЕНЬ УРОЧИСТАГО СВЯТА З МЕРТВИХ ВОЗСТАННЯ ПАНА СПАСИТЕЛЯ НАШЕГО В ПОНЕДЕЛОК В ПРОЦЕСИ ІДУЧИМ ПОД ПРИЇЗД II МИЛОСТІ ПАНЕ! ВОЄВОДИНОЇ ВІДЕНСЬКОЇКОТОРАЯ ТО З ОБОХ CTOPOH ЖАЛОВА-НАЯ ПРИГОДА В ТИХ РИТМОХ НИЖЕЙ ДОСТАТЕЧНЕ СЯ ОКАЖЕТ ПРЕЗ МЕНЕ,

М. Н., З ПИЛЬНОСТЮ ОПИСАНИХ РОКУ БОЖІЯ 1636 МІСЯЦЯ ІЮНЯ ДНЯ 14

ДО КОЖДОГО ЧИТЕЛЬНИІСА

Ту кождому тую справу подаю пред очі,

Аби кождий, читаючи, знав, що ся в ней точить. Хоть суть речі мній удатнії і здаються прожнії,

Може їх кто собі пр-ьстити, іж суть грунтовнії: Єднак, що ся мещаном острозьким придало,

То ся вшитко в тих ритміх ширій описало.

Єсли би мя в тих речах назвав кто матачем,

Теді му ся хочу справити добрим повідачем.

Хоть єм на тоє не смотрів очима своїма,

Але єднак довожу людьми цнотливими,

От которих тую нещасную новину гдим слишав,

Тен лямент во такий способ жалосне й описав.

Прецайдостойнійшему в Христі отцю і пану єго милості господину Петру Могилі, з ласки божеї митрополиту київському, галицькому і всей Русі, воєводичеві земль Молдавських, пану своєму милостивому, М. Н. здоров’я, щастя і довголітнєго повоження вірно зичу і віншую.

Приналежачая то єст розумові людському до такового кресу справи поважнії уміетності і біглості своєї керовати, одколя би усиловання своєго яко би користь і нагороду якую з славою ї потіхою позискати могл. А ні для чого іного жовнір, в ділах рицерських вицвічоний, працям, невчасом вшеляким і небезпеченством розмаїтим живот свой яко би на шанць виставуєт, только, іж своїм учинком воєнним несмертельную славу, з слави плинучую, оздобу, з оздоби наступуючую, потіху, яко би нагороду якую трудов своїх одержати ся сподіваєт. Як таж і человік посполитий, которий ач в науці і довтіпі не єст над людей вивишоний, але єднак стараюся о тоє, жеби до смаку вдячного припадаючії опера свої розтропне і мудре написані княжатом і монархом офіро-вав, которих слави для їх зацності і достойності часу бинам-ній не уменшив і овшем тим барзій они вивисшаєт і коренить.

Не од речі здалося і мні іти тим же тором, мудрих наслідуючи, абим тиж тую книжечку мою, ведлуг подлої інвенції моєї о нещасном припадку утрапениих мещан острозьких ритмом описавши, под протекцію велєбності вашеї, пана моєго милостивого, офіровав, за чим тая подлая книжечка моя вашу милость моєго милостивого пана протектора собі обираєт, зацностю, годностю і мудростю великого, яко того, которий од молодості літ своїх аж до того часу науку милуєш, кохаючися в читанню книг потребних, одколя ся розум острить а пам’ять їм добитим большая ся помножаєт, од которої предсявзятої науки жаднії рекрації і забавки в моло-дом віку вашу милость оторвати не могли, и овшем трудность, яко би Геркулес який, працею і сталостю звитяжав-єсь. Знак певний єст милості і вдячності противко наукам, которії ваша милость милостивий пан недавно коштом немалим в Києві фундовати рачив, поставивши так много лябінатов, же так реку, отколя вшиткі, которії ся там удають, солодкій овоц наук односять. Которую рач, пане боже, помножать і разши-рять, аби ся тим большая пильность научителей найдовала до насіння дорогого землі а ку оброні вшитких тих, которії суть тому противнії. Не маючи теди над то іншого упоминку, чим би могл вашу милость моєго милостивого пана [обдарувати] , [прошу], абись той малий упоминок, тії віршики, од мене, найнижчого слуги своего, вдячне приняти рачив. Ач відаю певне, же вашей милості моєму милостивому пану не трудно о книжки розних авторов латинських і грецьких, в которих ся ваша милость мой милостивий пан кохати рачиш, єднак же я, хотячи вДячность мою щирую оказати, умислилем той лямент мещан острозьких подати под розсудок вашеї милості моєго милостивого пана, о що прошу, нехай теж і я, за іних найподлійший, з тим подарком не буду взгор-жений, що до уваження остаток мудрим подаю. Бо гди би мі пришло вилічати зацноє уроження, дільнії справи, муже-ство продков вашеї милості моєго милостивого пана, которії як в побожності, так і в статечності завш-есь обирали бити сталими, пришла би вшитка реч ку збитней а просторонней мовІ_Нехай же теди люде, читаючи тую працю мою, под зацним іменем вашеї милості моєго милостивого пана поданую і написаную, цноти великії і достойності вацгй-милості моєго милостивого пана собі смакують, єсли собі чого міти прагнуть. Вашей милості моєму милостивому пану довгого здоров’я і щасливого повоження віншую, з которими ся спольне тож чинячи повольності послуг моїх в ласку вашей милості моєго милостивого пана оддаю.