Українська література 17 століття

Дата з Ровного, з найубогшеї школи вашей велебності моєго милостивого пана всего добра зичливий найнижчий служебник з служебников.

Ту ся починаєт лямент о утрапенню мещан острозьких і о зневазі шляхти преднійшеї од люду посполитого.

Во ім’я господнє. Амінь.

Дні веселії, дні заднії, дні великої радості Обернулись в смуток і великії жалості.

День той власне, которий мів бити богу на хвалініє, Обернувся на взгарду през люде зухвальнії.

0 нензная ваша паско, нензний ваш обіде,

Приятельськая утіхо, горкая при бесідє!

Єщо то меншая той обід, которий тілу служить, Мовлю я о пожиток, которий душі плужить.

1 той вас бив оминув. Жаль ся, модний боже!

Чого з вас обжаловати снат жаден не може. ’ Азали то не жалость — на першом потканню,

На першом, мовлю, на пляц люду виїханню На послугу так великую, которая небесного Монархи великої моді округу земного,

Якая великая поражка і жеспект не малий

Поткав оних мещанов, которії панської хвали Стерегли з великою охотою, вслід за нею ідучи, Створителеві своєму звикле ся молячи.

Которий же то та бив гордий, же ся вам спративив?

Не вам то, але богу самому провинив,

Же смів руку подносити на так святії справи,

Чим ся .всі щитимо і достаємо слави.

Розсуди, которий ту виннійший в таковой гордості, Кто бив затвердівший в своєй кр-ьнобр-ьності,

Іж под той час таковая справа ся точила,

А правді ведлуг світа неровна прибила,

Же пані міста того на той час їхала

Із тою ся процесією людей оних поткала.